Кого можна назвати щасливим? На думку автора, не кожен ще й уважатиме себе щасливим. Тож і надає різні варіанти щастя. Може, щасливими бувають ті, «хто увесь свій вік нічого не дбають». Як, наприклад, герой оповідання «Скарб» Павлусь. Він ніколи нічого не робив, навіть не вмів нічого, а був щасливим. То його батьки балували, особливо мати, яка вгадувала будь-які бажання свого любого синочка. А після смерті батьків про нього піклувалися наймит із наймичкою. От і жилося йому добре, навіть не помітив, що батьків не стало. А потім ще й дружина йому трапилася хороша, «невсипуща господиня», «послав йому Господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він».
То невже перед нами абсолютно щаслива людина? Взірець, еталон для щастя? Мені здається, що ні. Адже останні рядки оповідання на перший погляд дивні: «Завидуєте щастю Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем». Чому?
Та тому, що щасливим є не той, «що сам натріскається і виспиться, а той, хто другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна». Ось, виявляється, у чому секрет. Не можна бути щасливим, коли твоя душа байдужа до інших, коли думаєш лише про себе. Уміння розділити щастя і горе з іншим, поділитися останнім — ось справжній високо моральний вчинок, який важить набагато більше, ніж гроші, багатство. Саме цього і не було у Павлуся. Тому його можна швидше ти, ніж заздрити. Бо що він міг дати батькам, дружині, дітям, якщо його душа і серце залишалися пустими? Такі люди, на мою думку, просто страшні.
плаксій
лоскотон
заарештування
весілля та визволення лоскотона
перемога сміху
це на мою думку бо я в 7 класі