Основні риси Сашка
Объяснение:
Основні риси малого Сашка — безпосередність, довірливість, допитливість сть.
Він жадібно вбирає перші життєві враження — украй суперечливі: по-дитячому наївне розуміння картини Божого суду, думки про «перший гріх» через вирвану моркву тощо. Сашко живе в чарівному світі, сповненому несподіванок (як-от історія з левом) та манливих таємниць.
Він дуже тонко відчуває красу природи: у городі, наповненому всякою живністю, у саду із яблуками, грушами, сливами, на лузі над Десною в пору косовиці, у човні під час повені, на копиці пахучого сіна, на воді під самими зорями.
Чи легко бути добрим? На перший погляд, може здатися, що це дуже просте питання і відповідь на нього очевидна. Але чи так це?
З раннього дитинства нас вчать відрізняти добро від зла та бути хорошими людьми. Батьки часто говорять, що завжди потрібно робити добрі вчинки. Тільки тоді люди будуть тим же відповідати тобі.
Взагалі, мені не складно бути доброю. Мені подобається допомагати людям, надавати їм послуги, підтримувати у важких ситуаціях. З дитинства мама вчила мене поводитися з людьми так, як я хочу, щоб вони поступали стосовно мене. Але, на жаль, не завжди ця схема працює.
Объяснение:
По смepті Ярослава Мудрого почалися чвари серед князів. Були всі кревною роднею, а братньої Кровавиці не жалували. Князь Василько сидів у Теребовлі, а у Володимирі Давид, син Ігоря.
Василько був файним князем, його не дуже обходили господарські справи. Від голови до ніг був вояком. В жодному бою не зазнав ганьби Василько.
Намовив якось Давид київського князя Святополка:
— Василько Теребовлянський убив твого брата Ярополка і тебе хоче вбити, і твою вотчину взяти. Змовилися з Володимиром, що той засяде у Києві, а Василько — у Володимирі.
Скипів Святополк:
— Не бути сьому! Я мушу чейже берегти своєї голови! Намовив Давид Святополка запросити брата свого, Василька, у Київ на гостину.
За якийсь час Василько з малою дружиною виїхав до Києва. Хлібом і медом стрічали його Святополк і Давид. Гульня йшла три дні.
В одну ніч Давид передав наказ Васильковій дружині рушити до Чернігова, нібито за тутешнім князем, щоб пити спільну мирову на віки вічні. Василько згодився на те, бо xoтів миру між братами. А як тільки-но дружина від'їхала за ворота, до гридниці увірвалися Давидові дружинники і збороли князя Василька, хоч той і боровся. Плюнув у лице зрадникам і відвернувся.
Вночі закованого князя на возі перевезли у Білгород, що за десять верст від Києва. Тут його зняли з воза і перенесли до якоїсь хатини. До хати увійшли Сповид і Вечевич, Святополків конюх, а ще Дмитро, конюх Давидів. Взялися стелити килими. А збоку половчин точив ножа. Здогадався князь, що його чекає, і закричав. Кинулися всі на нього, та боровся хоробро, хоч і був зв'язаний. Принесли дошку і положили князеві на груди. І сіли на дошці обіч Сповид і Дмитро. Але знов не змогли втримати. Сіло ще двоє на ту дошку, аж груди затріщали. І приступив тоді половчин Беренд, Святополків вівчар, ножем xoтів вдарити в око. Не поцілив і перетяв князеві лице. Вдарив ще раз і вийняв зіницю з ока, а потім ще раз — і вийняв другу.
А сталося те вночі, з п'ятниці на суботу. Як неживого, на тім килимі князя і повезли. А в місті Звижені засіли кати до обіду і скровавлену князеву сорочку подали одній жінці випрати. І випрала, і висушила, і викачала та жінка сорочку, і наділа на князя зі слізьми. Князь вчув той плач і сказав:
— Не плач! Я ще не вмер. І доки жити буду, всі будуть видіти, що зробив зі мною брат. І буде моя сліпота засторогою всім зрячим.
Так і сталося...
Зібрали Володимир та Олег Святославович рать і відомстили за рани Василькові. Згинули і Святополк, і Давид. А князь Василько ще довгі роки мудро рядив на Теребовлянській землі і водив дружину на вopoгів. І незрячий — він не знав поразок.
А неподалік від Теребовлі, коло села Залав’є, понині є цілюще джерело, з якого струменем б'є чиста вода. І дає та вода початок цілому потоку.
Кажуть, що в тому джерелі омивав свої рани князь Василько. І вертала вода йому сили. А ще для купелі князеві возили цілющі води з Конопківського лісу