Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:
Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...
Неологізм: легкопінна,
Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.
Метафори: міцнів під крилом коханих муз.
Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!
Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.