Драматургія. У 1914 р. вийшла друком збірка О. Олеся «Драматичні етюди».
В ній уже переважає символістська поетика. Митець успішно продовжив, збагатив українським колоритом традицію європейської символістської драми (Генрік Ібсен, Герхарт Гауптман, Моріс Метерлінк).
Провідні мотиви цієї течії — вічне прагнення людини до кращого, досконалішого життя, туга за сонцем, світлом, «блакитною трояндою» ідеалу й болісне зіткнення цих мрій із суворою, приземленою дійсністю.
Одна з основних тем тогочасної символістської і загальномодерністської літератури — трагічне протистояння непересічної особистості, героя-одинака й сірої, байдужої чи й озлобленої маси («Бранд», «Ворог народу» Ібсена, «Затоплений дзвін» Гауптмана, «Мойсей» І. Франка, «Fata morgana» М. Коцюбинського, «Блакитна троянда», «Лісова пісня» Лесі Українки, «Царівна» О. Кобилянської).
Объяснение:
