Письменник перебирає тринадцять варіантів назви твору. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, - це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. І він записує: "В зелених горах". Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.
Старенька бабуся у лісі жила, Гостинці для неї онука несла . Хто дівчинку ту по дорозі зустрів? Як казка ця зветься? Хто б відповів? («Червона Шапочка») До школи прямує хлопчак дерев’яний , Чомусь потрапляє у цирк полотняний. Відома ця книжка тобі, чи не так? («Пригоди Буратіно») До завжди вам, І птахам, і дітлахам. Він під деревом сидить, Добрий лікар… (Айболить) Він дружок звірятам, дітям, Він живий, як я і ти, Та таких на білім світі Нам ніде більш не знайти. Це тому, що він не пташка, Не лисиця, не комашка, Не котисько, не щеня, Не бабак, не вовченя. Він знімається в кіно І відомий всім давно. Упізнать його неважко, Адже зветься… (Чебурашка) Працювала я у хатці, Танцювала у палаці. Є така у мене звичка — Десь губити черевички. («Попелюшка») Він веселий й незлобливий, Цей хороший дивачок. З ним господар, хлопчик Робін, І товариш — П’ятачок. До прогулянок він ласий, Є на мед чутливий нюх. Зветься плюшевий ведмедик, Всім відомо… («Вінні Пух»). Народилась я в горошині, В шкаралупі я жила, Але якось раз мене з вікна Жаба понесла. В старої миші я була, І з кротом зустрічалась я. І ластівочка мене на крилах До тюльпану принесла. Сидить дівчина в корзині На ведмежій дужій спині. А чому ж вона сховалась До ведмедя не призналась? («Маша і ведмідь»)
Хто є автором повісті? Як звати головного героя твору? Чому батько впровадив сина- богатиря з дому? Куди поїхав Іван Сила шукати долі? Що сталося з ним у вагоні поїзда? Коли і чому Олександр Гаррі писав цей твір? Чи був Іван героєм? Чи є у реальному житті прототип найсильніші людині світу? За ким бігла поліція? Ким був Міха Голий? Хто такий вуйко Микульцьо? З ким побився Сила у вуличному бою? Хто помітив верховинця після сутички? Хто знімався у фільмі ''Іван Сила''?Як звали тренера що виховував у ньому чемпіона? Чи засмутився учень через загибель наставника? Хто такий Магдебура? Хто переміг на Чемпіонаті Республіки? Як звали слідчого , який проводив допит ? Хто така мадам Бухенбах? Де і ким працював Іван на вокзалі та в мадам Бухенбах? Хто був незвичайним гостем на виступі в цирку?
Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.