Прагнучи оспівати кращі духовні якості українського народу, Г. Ф. Квітка-Основ'яненхо у повісті "Маруся" створив яскраву картину життя, побуту, звичаїв, взаємин душевно багатих простих людей, яких письменник-гуманіст свідомо ідеалізує. Квітка Основ'яненко вперше в українській прозі показав людину праці, відтворив трудове життя хліборобів.Зразком для наслідування є Марусин батько Наум Дрог, який, хоч і був кріпаком, завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, задоволення від своєї праці та достаток у господарстві.Такими ж привабливими рисами наділені й інші герої повісті. Маруся, дочка Наума Дрота, викликає симпатію своєю зовнішньою красою, яку письменник змальовує у дусі народнопісенної творчості: "Висока, прямісінька,... чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку..." Автор докладно описує святкове вбрання Марусі, традиційне для заможних українських дівчат: кілька разків намиста, червона юпка, біленька тонка сорочка з вишитими червоними нитками пишними рукавами... Маруся — справжня красуня. Так само прекрасний і духовний світ дівчини. Вона тиха, смирна, покірна, набожна. А головне — роботяща. В усьому допомагає батькам, які обходяться без наймички, мати за нею сидить склавши руки.До пари Марусі її коханий Василь. Ідеальній зовнішності парубка відповідає така сама вдача: чесний, скромний, добрий, щирий у почуттях, працьовитий. Покохавши Марусю, Василь здатний зробити все для здобуття щастя з коханою. Він наймається до купця, щоб тяжкою працею заробити на "найомщика", який би пішов замість нього в солдати.Квітка-Основ'яненко — глибокий знавець народного життя, показав, що на перешкоді до щастя двох закоханих стоїть реальний життєвий конфлікт того часу — загроза страшної миколаївської солдатчини: важка двадцятип'ятирічна солдатська служба для хлопця і злиденна доля жінки-солдатки для дівчини.Історія чистого й вірного кохання Марусі та Василя закінчилася трагічно. Маруся, страждаючи від розлуки з коханим, до того ж застудилася і, тяжко захворівши, померла. Василь, повернувшись із заробітків і не заставши коханої живою, йде в монастир і там невдовзі помирає з горя.Хоч автор ідеалізує життя і взаємини селян у творі, проте викривається в ньому й сувора правда про соціальне лихо тих часів — солдатчину, беззахисність сироти.Повість "Маруся" була першою в українській прозі спробою реалістично змалювати тодішнє селянське життя. І авторові ця спроба повною мірою вдалася. Читачі познайомилися не тільки з названими героями, а й з героєм іншим — Україною, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями.
Сліпе прагнення до наживи - справжнє горе людей. І цьому існує багато літературних реальних прикладів. Згадаймо твір Карпенка-Карого "Сто тисяч", головним героєм якого є Калитка - жадібна на гроші людина. Він опинився під владою грошей, забувши про своїх рідних, нехтуючи здоров'ям своєї дружини, щастям власного сина. Хоча Калитка був досить забузпеченим, він пагнув більшого і навіть був готовий піти на протиправний обман, купивши фальшиві гроші... Що ж, доля покарала його, і безталанний селянин залишився взагалі ні з чим. Гроші однозначно руйнують людську душу - ось до якого висновку підводить нас автор твору. Стаючи метою нашого життя, вони відбирають його, і треба мати не аби яку силу волі для того, щоб не опинитися під владою грошей.
Мабуть, так. Адже Івоніка та Марічка понад усе любили Михайла, а Саву вони любили менше. Він, засліплений коханням до Рахіри та образою на батьків, вчинив братовбивство. Та батьки не змогли б пережити знищення долі обох синів, тому Івоніка приховав від правосуддя те, що Михайла вбив саме Сава. Івоніка та Марічка все ж будуть відчувати свою провину за те, що сталося. Але до кінця життя вони так і не зрозуміють, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою владу, приносить більше страждань, ніж врожаю.
