Федько-халамидник — заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», — сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризикові розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком! В оповіданні «Федь-ко-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий — великодушність (Слабкодухий боягузливий Толя перекладає свою провину на Федька — і той його рятує) «Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його… » Федько в Толю, а розплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків, та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настрахованого і завдати йому удару — це не у Федьковому характері, це понад його гідність
Душа Федька — загадка без відгадки. Людська душа незбагнена. Її можна порівняти з храмом, у якому живе духовність, витає дух любові, ридає навколішках каяття. Її можна порівняти з новобудовою, де нема ні вікон, ні дверей, де завиває вітер і лютує холод. Її можна порівняти з розкішною віллою, у якій царює багатство, сміється безтурботність, але нема місця для добра, жертовності, щирості. Якою ж була душа Федька? Я можу порівняти її з храмом, який тільки почали будувати. Будівельник Федько старанно закладає фундамент. Цеглина покірності тулиться до цеглини любові, цеглина дружби горнеться до цеглини жертовності, цеглина правди лягає у парі з цеглиною безкорисливості. І так день у день хлопчина трудиться, та, на жаль, не відчуває від цієї нелегкої праці радості в душі. Надто багато тріщин знаходить у фундаменті. Чому? Хто винен у цьому? А винуватців не злічити.
Найбільшим руйнівником є тогочасне суспільство, яке породило таких нікчем, як Толя і його батьки. Ці люди позбавлені усього людського; це егоїсти, які, крім себе самих, не помічають довкола нікого. Від їхніх учинків, розмов, думок страждають душі невинних, передусім — батьки Федька, які бояться втратити дах над головою через постійні сутички між їхнім сином і Толею. Сім’я останнього перетворила батька Федька на ката. Він приходить втомлений з роботи, дізнається, що син вкотре завинив перед «благородним» Толею, і, не маючи сили виясняти, хто ж винен насправді, лупцює у черговий раз нещасного Федька. У розпачі й матір. Вона щодень вислуховує від усіх про сина лише погане. Та найбільше докоряють їй батьки Толі. Мати у безвиході, тому підтримує чоловіка, який шмагає хлопця. Батьки Федька — це загублені душі в земному світі. Толя і його «папа» з мамою — це ниці створіння, у душах яких ніколи не зів’ють гніздечко совість, співчуття, жаль. Крім лукавої цікавості, брехні, підлості, у серці Толі нема місця для чогось доброго: «Йому було цікаво подивитися, як будуть ховати Федька-халамидника». Лише Господь з неба опікується Федьковою душею, не дозволяє руйнівникам знищити її до кінця. Та зрештою розуміє, що хлопець у цьому земному світі надто самотня душа, тому забирає до себе. Він дає можливість батькам прожити решту життя без сина, який був для них не втіхою, а горем. «На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид». Напевно, у душі прийшло запізніле каяття. Можливо, сумління не давало спокою, адже у смерті Федька і їхня є вина. Достатньо було розповісти правду батькам Толі, хто винен насправді. Та чи то боягузтво, чи байдужість не дозволили хлопцям зробити цей великодушний вчинок. А може, так захотів Бог, який не міг більше дивитися на ці страждання
Я устала.Я писала недавно анализ этого твору.
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь Данило подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.
Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Аналіз вірша Сергія Єсеніна “Не дивися на мене з докором” – Єсенін С. АТвір на тему «Опис квітки ромашки»Лірика кохання у творчості Ф. І. ТютчеваПеппи Довга Панчоха – Линдгрен АстридЗлочин і покарання характеристика образу Іллі Петровича(Пороху)
Реклама
Товары
Сапожки со скидкой

Огромный выбор, быстрая доставка!
lamoda.ua
Скидка 70%
-30% сегодня!

Невероятные скидки на женскую одежду и обувь. Только сегодня
lamoda.ua
Духи на любой вкус

Покупайте духи в интернет-магазине Essence Perfumum
essence-perfumum.ua
от 69 грн
Грандиозный SALE!

Мужская спортивная обувь со скидками до 60%
lamoda.ua
Душевна краса Наталки Полтавки за однойменною п’єсою І. П. Котляревського II варіант
Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на цій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.
У п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» вперше з’являється реалістичний образ української жінки. Перед нами постає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скром
Ністю і відданістю коханню. Ще на початку п’єси Наталка дає собі самохарактеристику:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих.
Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: «Золото — не дівка!..». Він наголошує на її працьовитості: «Яка трудяща, яка рукодільниця». Усі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її «найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею».
Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім зі щирістю і схвильованістю вигукує: «Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються…» Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона «буде гірше наймички, буде кріпачкою». Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: «Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…». Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї дівчини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки