во внешней политике ярослав, как и его отец, больше надеялся на дипломатию, чем на оружие. он сумел обеспечить для киевской руси признание и высокий авторитет среди прочих европейских держав. в ту пору главным путем «евроинтеграции» были династические браки. и лидеры европейских государств были весьма не прочь породниться с ярославом. на его сестре доброгневе был женат польский князь казимир; сын ярослава изяслав взял в жены сестру казимира, другой сын – всеволод – был женат на греческой царевне, еще двое его сыновей – на княжнах. норвежский король гаральд заключил брачный союз с дочерью ярослава елизаветой, венгерский король андрей – с его дочерью анастасией, французский король генрих i был женат на третьей дочери – анне ярославне. сам же ярослав взял в жены ингигерду (в православии – ирину) , дочь норвежского короля олафа.
во внутренней политике период правления ярослава мудрого ознаменовался расцветом «стольного града» киева и укреплением и культурных связей между отдельными частями государства. великий князь упорядочил правовые обычаи руси и начал, выражаясь современным языком, борьбу с правовым нигилизмом. при ярославе возник первый свод узаконений, регулировавший отношения внутри княжеских владений, названный « правдой» . «устав ярослава» , или древнейшая « правда» , был дан новгороду в 1016 г. он был основан на старых традициях, устном «законе » , который упоминался еще в договорах руси с византией. фактически это был первый письменный сводный кодекс – уголовный, гражданский и административный. первый писаный закон касался прежде всего вопросов общественного порядка, защищал людей от насилия, бесчинств, драк, которые были нередки в ту эпоху даже в самом изысканном обществе. конечно, документ был несовершенен. в нем, например, было предусмотрено наказание за удар чашей или рогом, а за повреждение бороды оппонента назначалось наказание, равное штрафу за
У п'єсі І. Котляревського "Наталка Полтавка" вперше з'являється реалістичний образ української жінки. Перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. Ще на початку п'єси Наталка дає собі самохарактеристику:
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих.
Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: "Золото — не дівка!..". Він наголошує на її працьовитості: "Яка трудяща, яка рукодільниця". Всі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її "найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею".
Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: "Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються...". Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і Працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона "буде гірше наймички, буде кріпачкою". Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім'я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: "Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить...". Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.