Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.
Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрізнити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволенням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допомогти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щирого друга.
Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбутнє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.
Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особистість.
фашистськоï окупацiï Украïни, вiдкриваючи дещо призабуту
сторiнку нашоï iсторiï. Головний герой твору Климко — це
хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати
ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою-
немовлям i себе з другом.
Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в
собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн
був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його
страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще,
здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож Климка i
вчишся у нього рiшучостi та милосердю .
Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор
розповiдає про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi своєю
вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у
друзiв зявилося благородне бажання до й, i вони беруть на
своï слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають
ïх опорою. Саме опiкуючись ïх життям у першу чергу,
вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем
рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини,
хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiємо, що справжнi
люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи
спiвчуття й милосердя до iнших.
Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка
виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити.
Але хлопчик, хоч йому i подобалося у доброï жiнки, не погодився, бо
вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi
здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується
доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв-
украïнцiв.
Та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели
повернення Климка з торбиною солi на станцiю, до радянському
полоненому i смерть хлопчика. Пiсля небезпечноï дороги, пiсля
важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад Климко з
дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як
пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв.
Та навiть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає
не про себе, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показує
радянському полоненому воïну, куди втiкати. Тут i скосила його
черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях,
тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на
дорогу сiль.
Перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє
безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i
вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi
виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.