Зачарованість красою природи Лесею Українкою і спочатку жалкування, що ця іскриста весна обмайнула її стороною, і вона не відчула ніжність пелюсток квітів, запаху їхнього нектару, що весна не доторкнулась до неї зі своєю розкішною квітучістю..Але після - велика благодарність їй за те, що вона таки дмухнула не неї свіжим повітрям, за те, що заглянули до неї уквітчані білими квітами гілки, душа її ніколи не забуде цього подарунку природи.
34 роки із 47-ми прожитих Шевченко провів у неволі (24 роки був кріпаком і понад 10 років – на засланні). Ще 13 "вільних" років він перебував під невсипущим наглядом жандармів й лише час від часу приїжджав в Україну. Але як в нестерпних умовах на засланні, так і в більш комфортних у Петербурзі Шевченко ніколи не забував про Батьківщину. Він лаяв панів, лаяв народ. Йому боліло.
Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили.
Але попри все він мріяв жити в Україні. У вільній та незалежній. Ніколи Шевченко не прогинався перед царською Росією, не ставав на бік ворога, не зраджував Батьківщину, бо це – непрощенний гріх. Він залишився українцем, хай і жив, здебільшого, на чужині. Пам'ятай, хто ти, повсюди. Будь, як Шевченко!
Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — особливий б художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні сатира — твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об'єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, явища, які не відповідають естетичному ідеалові. У сатиричних творах широко використовується художня гіперболізація, яка є основою сатиричної типізації, шарж, гротеск. Сатира зародилася в усній народній творчості. Високого рівня досягла в літературі античних часів (Аристофан, Петроній, Лукіан). Розквіт сатири в західноєвропейській літературі пов'язаний з іменами Дж. Бокаччо, Ф. Рабле, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Свіфта, Вольтера, Г. Гейне, В. Теккерея, А. Франса, Марка Твена, Б. Шоу, Г. Манна, Я. Гашека та ін. З-поміж українських письменників — Іван Вишенський, Григорій Сковорода, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка, Л. Глібов, Т. Шевченко, І, Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, Лесь Мартович, В. Самійленко, Остап Вишня, В. Винниченко, В. Чечвянський, О. Чорногуз та ін. (Літературознавчий словник-довідник /Р.Т. Гром'як, ЮЛ. Ковалів та ін. — К: ВЦ «Академія», 1997).
Сатира використовується з метою викриття серйозних особи-апісних та суспільних вад, до яких народ ставиться з непримиренністю. Серед недоліків людського характеру це — підлість, підступність, зрадництво, захланність, лицемірство та ін.; з-поміж явищ суспільного життя — підлабузництво, підкупність, хабарництво, деспотизм тощо. Сатирично висміюються несправедливі судді, немилосердні пани, бездушні чиновники, неправедні священнослужителі.
