Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене новий друг — щирий, добрий.
Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй до хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.
Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би жорстоким і холодним.
За основу «Балади про Схід і Захід» узято реальний випадок, що стався на північно-західному кордоні британської Індії. Місцевий «абрек» на ім’я Камаль із дванадцятьма бійцями втік на заколотний кордон і вкрав лошицю Полковника. Полковничий син вирушає навздогін та Камалем. Він наздогнав Камаля. відбувається поєдинок не на життя, а на смерть. Однак кожний побачив сміливість іншого, і повага до ворога здолала ненависть. Усе закінчилося досить мирно. Камаль і Полковничий син присягнулися на вічну дружбу, стали братами не по крові, а по духу. Переповідаючи цю реальну подію. Р. Кіплінг насичив її філософським змістом. У баладі йдеться не тільки про зіткнення двох чоловіків, двох ворожих сил, а й про конфлікт двох світів — Сходу і Заходу. Це не лише сторони світу, а й утілення різних вірувань, позицій, світоглядів і урешті-решт народів. Па початку і в кінці твору повторюється строфа, яку автор виділяс курсивом: “Захід є Захід, а Схід є Схід, їм не зійтися вдвох. Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог: Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, Як сильні стають лицем у лице, хоч вони у різних світів” Дослівно перша фраза балади перекладається так: «Захід є Захід, а Схід є Схід, з місця вони не зійдуть», але весь текст доводить думку про те, що хоча Захід і Схід ніколи не рушать з місця, людина з людиною, незважаючи на різницю в поглядах, національну й релігійну належність, завжди можуть порозумітися Й зблизитися духовно. Це шлях до духовного єднання людства, від чого залежить доля Землі. Світосприйняття письменника відзначається особливою толерантністю.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/balada-pro-shid-i-zahid-analiz/
Объяснение:
.
