Омелько Кайдаш:«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
Маруся Кайдашиха:«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем».
Карпо:«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті».
Лаврін:«Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».
Мотря:«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю».
Мелашка: «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».
Коли я розпочала своє ознайомлення з оповіданням про двох друзів, то спершу подумала, що головному героєві не вдасться дістатись до рідних земель, а ось його напарник Біл має всі шанси знову побувати вдома. Я ще ніколи так не помилялась! Мені прикро це визнавати, але я, на жаль, спочатку звернула увагу лише на зовнішність героїв та їхню фізичну форму, тобто, замість того, щоб придивитись до рис характеру чи моральних якостей, зробила хибний висновок, що сильнішим є той, хто міцніший фізично.
Зрештою, на перший погляд так все і виглядало. Але приблизно хвилин за п’ять, коли я прочитала, що головний герой отримав травму та потребує до а його «друг» Біл покинув хворого напризволяще, я змінила свою точку.
Я вважаю, що людина не зможе чогось досягти чи здобути щось шляхом зрад, вбивств, злочинів… Мені навіть здається, що коли Біл покинув свого товариша, то підписав собі смертний вирок. Адже «гуртом і батька легше бити», пам’ятаєте?
Хоч би яким слабким та виснаженим не виглядав головний герой, у нього було дещо важливіше за фізичну силу: він мав любов до життя. Він не мав честолюбних намірів чи злостивих думок. Не хотів перемогти та полишити слабшого. Він просто хотів ЖИТИ.
Тому, на мою думку, головний герой і виявився сильнішим та переміг. Адже найважливішим для людини має залишатись сила воли, чистота помислів та прагнення жити.
