Як бути струнким
Кожна людина хоче мати чудову фігуру, а особливо дівчата. Ми самі вибираємо якими нам бути. Щоб бути струнким потрібно слідкувати за фігурой, займатися спортом і вживати корисну їжу. Потрібно обов'язково слідкувати за своїм здоров'ям, бо все в нашому організмі взаємозв'язано. І взагілі не всім подобаються стрункі люди. І як кажуть люди після 18:00 не їсти, щоб не набирати лишнню вагу. Але кожна людина повина знати, що краще для неї, а що ні
Відповідь:
1. Тому що любив Галю, як Пеьро був як-би конкурентом
2. Щоб була гітара, сомбреро і місячна ніч
3. Допомагати їй по господарству
4. Тия що самопал розірвався, а Петро утік. А потім на звук великого вибуху приїхва міліціонер Причепа
5. Він прочитав їм лекцію
6. Кусень хліба і два помідори
7. Він почав курити цигарку
8. Пожежа, а потім будильник Вітьки
9. Півтора грама цукерок або щось солодке, а потім він вирішив, що краще буде подирувати сливи
10. До мами Галі прийшов Федько і вигадав цілу історію, але Соломія Кіндратівна відмовила
11. Тому що вони ще зовсім діти
12. Гарячий пісок
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.