Відповідь:
Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року у місті Адріанополь. Василь український письменник. Член Національної спілки письменників України, АУП. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Стуса.
1963 рік - закінчення школи-інтернату.
1964 рік - вступлення до університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет.
1968-1970 роки - перебування на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході.
2001рік - здобуття вищої освіти в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка.
2004рік - переселення до Луганську.
2014 - став змушеним переселенцем через бойові дії.
Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі з'явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.
Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні.
В Україні перша збірка поезій «Зелен день» надрукована в київському видавництві 1988 року. За неї автора відзначено літературною премією імені Василя Симоненка.
У 1990 році вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 — збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.
У 1999 році вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках».
В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші.
Окремі твори поета перекладено польською, французькою, німецькою, англійською, румунською, хорватською, сербською, португальською, іспанською, естонською, латиською, литовською, шведською, російською та івритом.
Жінки, а саме образ ліричної героїні, займає високе місце в усій творчості видатної української письменниці Лесі Українки. У своїй творчості велика українська поетеса ретельно і уважно розглядає характер жінки, її життєві переконання та прагнення. Багато уваги також приділено національному аспекту життя української жінки. Образи жінок у творах Українки бувають різними, іноді вони дуже патріотичні, в інших випадках вона виконує функцію берегині, буває і так, що жінка веде себе дуже войовничо.
Втім, про яку би конкретно ситуацію не йшла мова, кожна з них має деякі ліричні мотиви і ні в чому не поступається чоловікам.
Прочитавши кілька ключових творів Лесі Українки, можна прийти до деяких серйозних і важливих висновків. По-перше, на думку поетеси, будь-яка жінка повинна бути повністю рівною чоловікам. З цього слідує відразу кілька серйозних і важливих висновків. Перше – жінка має почуття власної гідності, і вона готова його відстоювати не менше, ніж будь-який з чоловіків.
Другий важливий аспект полягає в тому, що жінка не повинна боятися чи соромитися прямо або відкрито висловлювати свої ніжні почуття. Кожна жінка гідна всіх тих благ, переживань і почуттів, які доступні чоловікові. Вона ні в якому разі не може вважатися тільки красивим доповненням до чоловічого життя.
Особисте життя кожної жінки може включати як радощі і перемоги, так і розчарування – як і у будь-якої іншого дорослої людини.
Якщо говорити про конкретні образи у творах, то досить сильне враження на мене справила героїня поезії “Забута тінь”. У ньому показано як дружина Данте йшла на багато позбавлень, жертвувала великою частиною власного життя заради свого чоловіка. Однак він не відповідав їй взаємністю належною мірою.
Такий ліричний образ героїні викликає дуже великий жаль. Крім того, для мене примітним також є і образ у поемі “Одержима”, цей твір було написано у важкі часи для Лесі Українки.
Кажучи загалом, можна сказати, що образ ліричної героїні Лесі Українки завжди яскравий і викликає інтерес. І в цьому немає нічого дивного, адже Леся Українка дуже сильно цікавилася жінками в цілому, їх долею і роллю в суспільному житті та інших сферах. Образ ліричної героїні може викликати різне ставлення у читача. Комусь він сподобається, іншим ні, проте варто визнати, що він дуже цікавий, цінний і наштовхує на важливі роздуми.
После 1918 года, когда в РСФСР декретом Совнаркома было введено новое летосчисление (после 31.01.1918 наступило 14.02.1918[1]), возникла традиция отмечать старый Новый год (этой традиции менее 100 лет).
Русская православная церковь в первый день Старого Нового года отмечает праздник Обрезания Господня и память Василия Великого. Этот день не является церковным новолетием, которое празднуется 1 сентября (14 сентября).
С 1700 года по указу Петра I Новый год в России стали праздновать, как и в других европейских странах, с 1 января, причём по-прежнему по юлианскому календарю (этой традиции более 300 лет). В именном указе «О празднованiи Новаго года» от 20 декабря 1699 года было сказано[2]:
Великiй Государь указалъ сказать: извѣстно Ему Великому Государю нетолько что во многихъ Европейскихъ Христiанскихъ странахъ, но и въ народахъ Славянскихъ, которые съ Восточною православною нашею Церковью во всемъ согласны, какъ: Волохи, Молдавы, Сербы, Далматы, Болгары и самые Его Великаго Государя подданные Черкасы и всѣ Греки, отъ которыхъ вѣра наша православная принята, всѣ тѣ народы согласно лѣта свои счисляютъ отъ Рождества Христова осьмъ дней спустя, то есть Генваря съ 1 числа, а не отъ созданiя мiра, за многую разнь и считанiе въ тѣхъ лѣтахъ, и нынѣ отъ Рождества Христова доходитъ 1699 годъ, а будущаго Генваря съ 1 числа настанетъ новый 1700 годъ купно и новый столѣтний вѣкъ: и для того добраго и полезнаго дѣла, указалъ Великiй Государь впредь лѣта счислять въ Приказахъ и во всякихъ дѣлахъ и крѣпостяхъ писать съ нынѣшняго Генваря съ 1 числа отъ Рождества Христова 1700 года.
— Указ №1736 от 20 декабря 1699 года «О празднованiи Новаго года»
До 1699 года в России Новый год отмечали по церковно-византийской традиции — 1 сентября. До 1492 года — 1 марта[3].