МОРАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ КАЗКИ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» А. ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ Читаючи твори А. де СентЕкзюпері, гостріше відчуваєш красу світу й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам краще розуміти себе й навколишній світ. Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері не задовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати фор мулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні, як і витончені малюнки, якими автор ілюстрував свій твір. Маленький принц — головний персонаж казки — показаний нам у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупи нятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, кудиочі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жа дібністю забули про своє людське покликання. На Землі Маленький принц потрапляє в сад із безліччю троянд. У цю важку для малюка хвилину, коли він відчуває зворушення від думки, що троянда обманювала його, кажучи про свою неповторність, з’являється Лис. Він говорить про бездонність людського серця, вчить істинному ро зумінню любові, яка гине у метушні життя. Ніколи поговорити щиро, за зирнути усередину самого себе, замислитися про сенс життя. Щоб мати друзів, треба дарувати їм усю душу, віддавати найдорожче — свій час: «Твоя Троянда така дорога тобі через те, що ти віддавав їй стільки часу». І Принц розуміє: його Троянда — єдина у світі, тому що він її «приру чив». Кожне почуття, у тому числі й кохання, треба заслужити невпин ною душевною працею. «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно». Треба вміти бути відданим у дружбі і коханні, не можна па сивно ставитися до зла, бо кожен відповідає не тільки за власну долю. Вбираючи моральні уроки невеличкого, але такого ємного за своїм змістом твору, можна погодитися з думкою О. Прасолова, російського поета: «СентЕкзюпері написав про Маленького принца незадовго до сво го кінця... мабуть, людські душі (окремі, деякі) завжди видають свій останній лебединочистий, прощальний крик...». Ця казка — своєрідний заповіт мудрої людини нам, що залишилися на цій неідеальній планеті. Та і чи казка це? Пригадаємо пустелю, в якій льотчик, що зазнав аварії, зустрічає Маленького принца. У будьякій екстремальній ситуації перед людиною, буває, проходить усе її життя. Пригадується хороше, але час тіше — те, де і коли ти виявив боягузтво, нечестність, непорядність. Людина «раптом» прозріває й усвідомлює щось таке, що недооцінювала або на що не звертала уваги протягом усього життя, і тому з його вуст у ці моменти істини й прозріння виривається мольба: «Господи! Відведи лихо, і я стану краще, більш благородним і великодушним!» Мабуть, в образі Маленького принца до оповідача прийшло його без грішне дитинство («Але ти невинний і прибув із зірки»,— говорить ав тор, звертаючись до Маленького принца), його чиста, незаплямована совість. Так маленький герой допоміг льотчику гостріше й уважніше по дивитися на життя, на своє місце в ньому і поновому все це оцінити. Оповідач повертається до товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів, як треба дружити, що треба цінувати й чого побоюватися, тобто він став мудрішим і менш легковажним. Маленький принц навчив його ЖИТИ. Саме в пустелі, удалині від суєти, яка цілком поглинає нас і наші душі, там, де на самоті пророки і пустельники спізнавали великі істини, льот чик, теж на самоті наблизився до розуміння сенсу життя. Але пустеля — це ще й символ самотності людини: «З людьми теж одиноко...». Чарівна, сумна притча, «загримована під казку» (О. Панфілов)! Моральні й філософські проблеми розкриваються в ній за до афоризмів, які потім супроводжують нас у нашому житті, правлячи за моральні орієнтири: «себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий», «Пихаті люди є глухими до всього, крім похвали», «Але очі не бачать. Треба шукати серцем». Цей твір примушує й нас поіншому подивитися на навколишній світ і людей. Кожен із новонароджених уявляється таким же загадковим і таємничим малюком, як той, що явився на планету Земля з власної кри хітної планети. Ці Маленькі принци явилися, щоб пізнати наш світ, ста ти більш розумними, досвідченими, навчитися шукати й бачити серцем. У кожного з них будуть свої турботи, кожен буде відповідати за когось, за щось і усвідомить свій обов’язок глибоко — так, як відчув Маленький принц Антуана де СентЕкзюпері свій обов’язок перед єдиною й непов торною трояндою. І нехай їх завжди супроводжує перемога над страш ними баобабами!
Українська література завжди була тісно пов’язана з національним буттям народу. Особливо міцніли ці зв’язки в революційну чи перехідну добу, коли між новим та старим точилася боротьба не на життя, а на смерть. Йдеться про першу третину XX століття. Тоді гостро постали проблеми гуманізму, сенсу життя людини, свободи, прогресу і справедливості. У пореволюційні роки культура українського народу, мова якого в Російській імперії протягом кількох століть зазнавала жорстоких заборон, забуяла суцвіттям мистецьких талантів. Відбувся переворот в естетичній свідомості й художній культурі. Українська література стає модерною за змістом і формами, впевнено крокує під гаслами духовного оновлення й національного відродження. Естетична стратегія. Письменники, що сповідували самодостатність мистецтва, розуміючи його як естетичний феномен, прагнули піднести українську літературу до європейського рівня. Створивши творчу студію «Урбіно» (від назви міста, де народився славетний основоположник європейського Ренесансу Рафаель), Микола Хвильовий перекинув місток між українським відродженням 20-х років XX століття й італійським початку XVI століття. Діячі національного відродження шукали нових стилів, манер та форм творчості, відкидали кайдани нормативності й консерватизму. Принцип розмаїтості став у 20-х роках не тільки гаслом, а й реальним фактом. Неокласики, наприклад, культивували класичну форму поезії, проте наповнену модерним мисленням, тоді як Михайль Семенко і Валер’ян Поліщук — вільну, верлібр. Митці заперечували натуралізм і народницький реалізм, прагнули наповнити мистецтво слова філософською глибиною, що мало піднести літературу на нові ідейно- мистецькі вершини. Літературні угруповання. В жоден період історії розвитку мистецтва слова літературний процес не був таким складним і динамічним, як у 20- і роки. Характерною ознакою його була поява різноманітних літературних груп та організацій, які так чи інакше виражали проблеми своєї доби. Митці об’єднувалися за спільними світовідчуттями, естетичними принципами та певною політичною платформою. Частина письменників прагнула розв’язати соціальні й національні питання, інша — зосереджувала увагу на естетичних проблемах. У бурхливому літературному житті 20-х років окреслюються такі літературні організації, як «Гарт» (спілка пролетарських письменників), «Плуг» (спілка селянських письменників), «Молодняк» (спілка молодих письменників), «АСПИС» (Асоціація письменників), «Ланка», «МАРС» (Майстерня революційного слова), «ВАПЛІТЕ» (Вільна академія пролетарської літератури), «Авангард», «Нова генерація» тощо. Ці угруповання утверджували модерністські стильові напрями. Символістські групи. Як ви вже знаєте з 10 класу, символісти прагнули висловити індивідуальний емоційний досвід за до символізованої мови. Вони заглиблювалися у внутрішній, ірраціональний світ, розкриваючи таємниці людського «Я» за до метафор та образів-символів. Важливу роль відводили милозвучності, кольору, відтінкам, дбайливо дібраним словам, спроможним відтворити прихований внутрішній світ. У Києві 1918 року символісти заснували школу «Біла студія», видали збірник «Літературно- критичний альманах». Його редактором був поет-символіст Яків Савченко. Тут оприлюднили свої твори Павло Тичина, Павло Савченко, Яків Савченко, Олекса Слісаренко, Дмитро Загул, Микола Терещенко. У цьому ж році символісти утворили групу «Музагет» (Музагет — грецький епітет Аполлона й Діоніса як проводирів муз) й видали однойменний альманах. Естетичну платформу виклав Юрій Іванів-Меженко у програмній статті «Творчість індивідуума і колектив», у якій стверджував: «Творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загалом» і не підлягає колективові, хоча й відчуває з ним свою національну спорідненість. Це типово модерністська концепція мистецтва. Символісти групи «Гроно» видали альманахи «Гроно» (1920), «Вир революції» (1922). Футуристські угруповання. Футуризм (латин, futurum — майбутнє) був відгалуженням модернізму, ставши одним із напрямів авангардизму. Його представники заявляли, що творять «мистецтво майбутнього», заперечуючи його суспільну функцію та ідейний намір митця. Міжпредметні паралелі. Маніфест футуристів склав італійський поет Філіппо Марінетті, оприлюднивши його у паризькій газеті «Фігаро» 1909 року. Він заперечував класичну спадщину, закликав митців порвати з традиціями, стверджуючи, що нова доба вимагає створення нового і типу людини, позбавленої моральних страждань, ніжності, любові. Такі ідеї підхопили француз Гійом Аполлінер, росіяни Володимир Маяковський, Ігор Северянін, Велімир Хлєбніков, українець Михайль Семенко та інші.
Літературний рід: лірика.Жанр: ліричний вірш.Вид лірики: філософська.Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.Віршовий розмір: ямб.Вірою, надією, оптимізмом сповнені поетичні рядки вірша М. Рильського «Молюсь і вірю…». Голуби в небі, дзвінкий сміх коханої людини поруч, вітер, простір, води — хіба це не щастя? Ліричний герой упевнений у собі, світ він уже називає своїм дитям і готовий жити, поки «дозволить дух життя». Бог, природа й він сам виступають єдиним, гармонійним цілим, і нам передається оця бадьорість, цей оптимізм молодого поета.Про твір: вірш сповнений молодечого оптимізму, кожен рядок наснажений світлими тонами, ліричний герой клянеться, що буде жити, доки дозволить йому «дух життя». Підсилюють світлі відчуття життя пейзажні штрихи: «грає вітер», «голуби ясної вроди черкають неба береги». Анафори, риторичні звертання й оклики, інверсії, епітети — це той арсенал художніх засобів, якими щедро наснажив поезію М. Рильський
КАЗКИ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ» А. ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ
Читаючи твори А. де СентЕкзюпері, гостріше відчуваєш красу світу
й силу людського потягу до братерства. Письменник і пілот загинув за
три тижні до визволення рідної Франції (1944) — він не повернувся на
базу з бойового завдання, але його книги продовжують допомагати нам
краще розуміти себе й навколишній світ.
Філософська казка «Маленький принц» була написана Екзюпері не
задовго до загибелі. Мудрість її натяків не завжди можна передати фор
мулами й словами. Півтони і відтінки алегоричних образів такі ж ніжні,
як і витончені малюнки, якими автор ілюстрував свій твір.
Маленький принц — головний персонаж казки — показаний нам
у подорожі, у русі, у пошуку, хоч він і розуміє, що час від часу треба зупи
нятися й оглядатися назад і навкруги: якщо йти прямо перед собою, кудиочі дивляться, то далеко не зайдеш. На різних планетах він зустрічається
з їх дорослими мешканцями, які за цифрами доходів, честолюбством, жа
дібністю забули про своє людське покликання.
На Землі Маленький принц потрапляє в сад із безліччю троянд. У цю
важку для малюка хвилину, коли він відчуває зворушення від думки, що
троянда обманювала його, кажучи про свою неповторність, з’являється
Лис. Він говорить про бездонність людського серця, вчить істинному ро
зумінню любові, яка гине у метушні життя. Ніколи поговорити щиро, за
зирнути усередину самого себе, замислитися про сенс життя. Щоб мати
друзів, треба дарувати їм усю душу, віддавати найдорожче — свій час:
«Твоя Троянда така дорога тобі через те, що ти віддавав їй стільки часу».
І Принц розуміє: його Троянда — єдина у світі, тому що він її «приру
чив». Кожне почуття, у тому числі й кохання, треба заслужити невпин
ною душевною працею. «Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам
не видно». Треба вміти бути відданим у дружбі і коханні, не можна па
сивно ставитися до зла, бо кожен відповідає не тільки за власну долю.
Вбираючи моральні уроки невеличкого, але такого ємного за своїм
змістом твору, можна погодитися з думкою О. Прасолова, російського
поета: «СентЕкзюпері написав про Маленького принца незадовго до сво
го кінця... мабуть, людські душі (окремі, деякі) завжди видають свій
останній лебединочистий, прощальний крик...». Ця казка — своєрідний
заповіт мудрої людини нам, що залишилися на цій неідеальній планеті.
Та і чи казка це? Пригадаємо пустелю, в якій льотчик, що зазнав аварії,
зустрічає Маленького принца. У будьякій екстремальній ситуації перед
людиною, буває, проходить усе її життя. Пригадується хороше, але час
тіше — те, де і коли ти виявив боягузтво, нечестність, непорядність.
Людина «раптом» прозріває й усвідомлює щось таке, що недооцінювала
або на що не звертала уваги протягом усього життя, і тому з його вуст
у ці моменти істини й прозріння виривається мольба: «Господи! Відведи
лихо, і я стану краще, більш благородним і великодушним!»
Мабуть, в образі Маленького принца до оповідача прийшло його без
грішне дитинство («Але ти невинний і прибув із зірки»,— говорить ав
тор, звертаючись до Маленького принца), його чиста, незаплямована
совість. Так маленький герой допоміг льотчику гостріше й уважніше по
дивитися на життя, на своє місце в ньому і поновому все це оцінити.
Оповідач повертається до товаришів зовсім іншою людиною: він зрозумів,
як треба дружити, що треба цінувати й чого побоюватися, тобто він став
мудрішим і менш легковажним. Маленький принц навчив його ЖИТИ.
Саме в пустелі, удалині від суєти, яка цілком поглинає нас і наші душі,
там, де на самоті пророки і пустельники спізнавали великі істини, льот
чик, теж на самоті наблизився до розуміння сенсу життя. Але пустеля —
це ще й символ самотності людини: «З людьми теж одиноко...».
Чарівна, сумна притча, «загримована під казку» (О. Панфілов)!
Моральні й філософські проблеми розкриваються в ній за до афоризмів, які потім супроводжують нас у нашому житті,
правлячи за моральні орієнтири: «себе судити набагато важче, ніж
інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, ти насправді мудрий»,
«Пихаті люди є глухими до всього, крім похвали», «Але очі не бачать.
Треба шукати серцем».
Цей твір примушує й нас поіншому подивитися на навколишній світ
і людей. Кожен із новонароджених уявляється таким же загадковим
і таємничим малюком, як той, що явився на планету Земля з власної кри
хітної планети. Ці Маленькі принци явилися, щоб пізнати наш світ, ста
ти більш розумними, досвідченими, навчитися шукати й бачити серцем.
У кожного з них будуть свої турботи, кожен буде відповідати за когось,
за щось і усвідомить свій обов’язок глибоко — так, як відчув Маленький
принц Антуана де СентЕкзюпері свій обов’язок перед єдиною й непов
торною трояндою. І нехай їх завжди супроводжує перемога над страш
ними баобабами!