Саме ці непрості часи історії нашого народу відобразив у своєму оповіданні під назвою «Дорогою ціною» видатний український письменник Михайло Коцюбинський. У своєму творі він удало порівняв тогочасних селян з волелюбним, але майже знесиленим туром, якого обтяжувало важелезне ярмо панства. У ті часи у кріпаків єдиною можливістю здобути собі свободу була втеча з панського маєтку і поступово це явище набрало масового характеру. Та така свобода найчастіше здобувалася занадто дорогою ціною, іноді ціною власного життя та життя найдорожчих людей. Прикладом цього стала історія двох молодих людей – Остапа і Соломії – головних героїв оповідання. Вони теж єдиним шляхом до бажаної свободи та щасливого життя бачили лише втечу від пана.
Незважаючи на досить коротке життя двадцятирічний Остап вже чимало настраждався. Його мати і дідусь теж були кріпаками, до яких, як і до інших селян, пани ставилися гірше, ніж до худоби. Та від свого дідуся Остап чув багато розповідей про вільних козаків, про Запорізьку Січ та про життя вільних українців. Вже з дитинства в уяві хлопця малювалися картини справжнього вільного і щасливого життя у власному будинку, життя за своїми планами і бажаннями, життя з дружиною та дітьми. Поступово ці мрії лише міцніли, тому зрозуміло, що врешті-решт вони повинні були колись здійснитися. І такий момент, коли потяг до простого людського щастя переважує все інше і примушує хлопця прийняти важливе, але дуже ризиковане рішення – утекти як наділа від пана, утекти у ті краї, в яких «хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю» врешті-решт настає.
Всесильне слово «свобода» надало Остапові сил і, попрощавшись зі своєю коханою Соломією, він вирушає у путь. Але й Соломія ніяк не була щасливою, бо попри її кохання до Остапа дівчину віддали заміж зовсім за іншого чоловіка. Не витримує і вона такого життя, перевдягається в хлопця та теж вирушає за своїм нареченим. Але не прагнення до свободи, а велика сила кохання відправляє Соломію у смертельно небезпечний шлях до свободи, на якому вона була готова розділити зі своїм коханим усі страждання, а потім і добру чи лиху долю.
Скільки страждань, скільки переживань прийшлося пережити Остапу і Соломії під час цієї важкої і небезпечної подорожі, скільки перешкод довелося здолати закоханим! Та коли нарешті вони майже досягли мети, нещастя спіткає наречених. Остап опиняється у в’язниці і його планують відправити назад до пана. А Соломія, намагаючись врятувати свого коханого, гине у хвилях Дунаю.
З часом отримавши свободу, Остап повертається туди, де він втратив найдорожче у світі – своє єдине на все життя кохання. Він доживає свій вік у повній самоті і лише страждає, дивлячись на хвилі, які стали останнім притулком його коханої. І нам невідомо, що в його думках, та що в його серці, про це ми можемо лише здогадуватися. Скоріш усього, він до кінця своїх днів роздумував над тим, чи не дуже дорогою циною інколи достається людям бажана свобода, чи варта вона життя найближчих та найдорожчих для нас людей. Відповідь на це питання досить складна і неоднозначна, бо коли події, схожі з подіями в оповіданні, не торкаються особисто нас, можна сказати, що свобода варта і життя, а коли стане справа за нами, ми будемо примушені зробити дуже складний життєвий вибір, який залежить від кожної людини і який буде зроблений згідно з її моральних принципів та поглядів на життя. Щодо мене, то на мою думку, воля може бути здобута ціною власного життя, але ніяк не ціною життя найближчої і найдорожчої для тебе людини.
Іван Франко створив чудовий образ Максима Беркута, гарячого патріота, безмежно відданого народові. З Максимом ми знайомимося вже на перших сторінках повісті. Він виявив себе як безстрашний рицар і вольовий начальник. На вихваляння Тугара Вовка, що вабив ведмедя, Максим з властивою йому прямотою сказав, що якби ведмідь тримався купи, то й ціла зграя вовків йому було б нестрашна. Як і батько, Максим бачив незламну силу в єдності людей. Максим гордий своїм простим походженням і зневажливо ставиться до бунтівного боярина. Він розумний, розсудливий, з почуттям власної гідності. Великий гнів і ненависть до зрадників виявив Максим під час збройного зіткнення з монголами. Героїчно бився Максим з ворогами і волів перемогти чи загинути в боротьбі. Та був наказ боярина живим захопити юнака в полон. Молодий Беркут називає Тугара Вовка зрадником, рабом Чингісхана. «Хоч і в путах, а я все вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» - сказав Млксим.Для нього неволя гірша від смерті. Він мучився в кайданах біля рідної догораючої хати, душився димом, «ланцюги тиснуть його, мов залізні, холодні злюки… висисають усю силу з його тіла, всі думки з його мізку». Тугар Вовк пропонує, напівживому хлопцеві перейти на службу до монголів, лише тоді йому буде хороше життя. Палкий патріот своєї землі говорить, що краще вмерти, ніж «рятувати життя зрадою. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя. Не про свою долю, а про долю свого краю і народу піклувався Максим.І повернення юнака було великою радістю для всієї громади. Його зустріли як безстрашного воїна-переможця, хороброго захисника, патріота, який понад усе вважав єдність і процвітання народу. В образі Максима Беркута І. Франко втілив свій ідеал справді вільної людини.
Характеристика Максима з повісті «Захар Беркут» з цитатами наведена в цій статті. Іван Франко «Захар Беркут» образ Максима Максим — наймолодший син Захара Беркута, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут зовнішність: «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице» «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»; Риси характеру Максима Беркута Вольові якості: наполегливість; цілеспрямованість; мужність; велика сила волі; незламність, твердість; готовність до самопожертви; свідомість обов’язку. «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..» «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…» Розум та кмітливість: володіння зброєю; військове вміння; риси начальника. «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість» Почуттєві риси: справедливість; любов до вітчизни, коханої; гордість; волелюбність; вірність; розсудливість; витривалість; самовладання. «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» Для Максима над усе воля, це видно з виразу його очей. «Життя в неволі нічого не варте»,— каже він Тугарові Вовку. Максим тяжко переживає через те, що з ним трапилося. Закований у тяжкі ланцюги, які «тиснуть його, мов залізні, холодні гадюки», «висасують» усю силу з його тіла, всі думки з його мізку, він тамує в собі великий біль гаючи, як горить його рідна Тухля. «Він рад би був разом згинути, полетіти в повітрі золотою іскрою», а коли й покрівля рідної хати повалилася, Максим «безсильний, мов підкошений, упав на землю й зомлів». Так відчувати може лише людина, яка палко любить рідну землю і життя. Максим з радістю сприймає повідомлення Тугара Вовка про те, що тухольці оточили монголів, і з гідністю патріота відповідає зрадникові, що «тухольці будуть битися до останнього», але не пустять ворога в гори. «Захар Беркут» характеристика Максима Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом. Максимові властиве почуття власної гідності. Щиро покохавши Мирославу, він просить Тугара Вовка згоди на одруження, але, почувши у відповідь зневажливі слова, «випростувався перед боярином, мов молодий пишний дубчак, і сказав лагідним, але певним голосом: «Нічого злого я не сказав тобі… Невже ж між твоїм, боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити?..» Вирісши в громаді, де всі були рівноправними, Максим не міг передбачити, який гнів викличе його прохання в пихатого та зарозумілого боярина. Максим Беркут має безмежну любов до свого народу, до рідної землі, патріотизм: «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!» Людина, яка так безмежно любить свою землю, ніколи не зможе її зрадити. Навіть у полоні, у кайданах. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець… Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!». Макси Беркут, як і батько, громадські інтереси ставить вище особистих.
Саме ці непрості часи історії нашого народу відобразив у своєму оповіданні під назвою «Дорогою ціною» видатний український письменник Михайло Коцюбинський. У своєму творі він удало порівняв тогочасних селян з волелюбним, але майже знесиленим туром, якого обтяжувало важелезне ярмо панства. У ті часи у кріпаків єдиною можливістю здобути собі свободу була втеча з панського маєтку і поступово це явище набрало масового характеру. Та така свобода найчастіше здобувалася занадто дорогою ціною, іноді ціною власного життя та життя найдорожчих людей. Прикладом цього стала історія двох молодих людей – Остапа і Соломії – головних героїв оповідання. Вони теж єдиним шляхом до бажаної свободи та щасливого життя бачили лише втечу від пана.
Незважаючи на досить коротке життя двадцятирічний Остап вже чимало настраждався. Його мати і дідусь теж були кріпаками, до яких, як і до інших селян, пани ставилися гірше, ніж до худоби. Та від свого дідуся Остап чув багато розповідей про вільних козаків, про Запорізьку Січ та про життя вільних українців. Вже з дитинства в уяві хлопця малювалися картини справжнього вільного і щасливого життя у власному будинку, життя за своїми планами і бажаннями, життя з дружиною та дітьми. Поступово ці мрії лише міцніли, тому зрозуміло, що врешті-решт вони повинні були колись здійснитися. І такий момент, коли потяг до простого людського щастя переважує все інше і примушує хлопця прийняти важливе, але дуже ризиковане рішення – утекти як наділа від пана, утекти у ті краї, в яких «хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю» врешті-решт настає.
Всесильне слово «свобода» надало Остапові сил і, попрощавшись зі своєю коханою Соломією, він вирушає у путь. Але й Соломія ніяк не була щасливою, бо попри її кохання до Остапа дівчину віддали заміж зовсім за іншого чоловіка. Не витримує і вона такого життя, перевдягається в хлопця та теж вирушає за своїм нареченим. Але не прагнення до свободи, а велика сила кохання відправляє Соломію у смертельно небезпечний шлях до свободи, на якому вона була готова розділити зі своїм коханим усі страждання, а потім і добру чи лиху долю.
Скільки страждань, скільки переживань прийшлося пережити Остапу і Соломії під час цієї важкої і небезпечної подорожі, скільки перешкод довелося здолати закоханим! Та коли нарешті вони майже досягли мети, нещастя спіткає наречених. Остап опиняється у в’язниці і його планують відправити назад до пана. А Соломія, намагаючись врятувати свого коханого, гине у хвилях Дунаю.
З часом отримавши свободу, Остап повертається туди, де він втратив найдорожче у світі – своє єдине на все життя кохання. Він доживає свій вік у повній самоті і лише страждає, дивлячись на хвилі, які стали останнім притулком його коханої. І нам невідомо, що в його думках, та що в його серці, про це ми можемо лише здогадуватися. Скоріш усього, він до кінця своїх днів роздумував над тим, чи не дуже дорогою циною інколи достається людям бажана свобода, чи варта вона життя найближчих та найдорожчих для нас людей. Відповідь на це питання досить складна і неоднозначна, бо коли події, схожі з подіями в оповіданні, не торкаються особисто нас, можна сказати, що свобода варта і життя, а коли стане справа за нами, ми будемо примушені зробити дуже складний життєвий вибір, який залежить від кожної людини і який буде зроблений згідно з її моральних принципів та поглядів на життя. Щодо мене, то на мою думку, воля може бути здобута ціною власного життя, але ніяк не ціною життя найближчої і найдорожчої для тебе людини.