М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Продовжіть речення: "кавказ" т. шевченка мають таку історичну

👇
Ответ:
elizavetabobrova
elizavetabobrova
16.05.2020
Російський царат здавна зазіхав на цей «прекрасний, але дикий край». Уже Петро І розумів, яке значення мало б завоювання Каспійського моря і прилеглих до нього земель для воєнної та економічної могутності Росії. Активні воєнні дії за підкорення всього Кавказу ненаситній Росії розпочалися 1817 р. й тривали майже півстоліття (до 1864). Російська армія була неоднорідною: крім строкових солдатів у неї влилося багато кримінальних злочинців, усіляких авантюристів, хижих шукачів легкої наживи. Убивати, грабувати, руйнувати, нищити — стало їхньою професією, органічною потребою, засобом наживи. Для офіцерства різних рангів ця війна була доброю нагодою одержувати чини, ордени, монарші милості, багатства. Кавказька війна була дуже жорстокою. За наказом командування, озвірілі солдати руйнували аули, грабували майно тубільців, випалювали ліси, витоптували ниви й городи, вирубали сади й виноградники. Особливо жорстоко розправлялися з «непокірним» місцевим населенням. Чоловіків, старих людей убивали, а жінок, дітей, юнаків і дівчат продавали в рабство. Наприклад, тільки генерал Вельямінов за один лише 1823 рік продав у рабство ногайцям близько двох тисяч полонених кавказців по 150–250 карбованців за кожного. Він же утвердив звичай відрубувати голови горцям, за що платив солдатам по десять карбованців за одну, а черепи відправляли до Петербурга в Академію наук. Довгі десятиліття горці відчайдушно захищали свій край, але встояти перед численним і добре озброєним ворогом не мали змоги. Нечисленні поселення, які не чинили опору завойовникам (так звані мирні), були пограбовані також, а їхні мешканці перетворені в напіврабів, проте й серед них убито чимало. На «звільнених» землях царі селили «надійних людей»: росіян, козаків, «героїв» та інвалідів цієї війни, усіляких злочинців і приблуд. Найплодючіші землі дарувалися російським дворянам.


4,8(92 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
кирилл2127
кирилл2127
16.05.2020
Лариса Петровна Косач родилась 13 (25) февраля 1871 года в городе Новоград-Волынский. Мать — писательница, которая работала под псевдонимом Елена Пчилка, отец — образованный помещик Петр Антонович Косач (1841—-1909), который очень любил литературу и живопись. В доме Косачей часто собирались писатели, художники и музыканты, устраивались вечера и домашние концерты. Дядя Леси (так её называли в семье, и это домашнее имя стало литературным псевдонимом) — Михайло Драгоманов, который со временем по-дружески опекал племянницу и всяческий ей, — был учёным, фольклористом, общественным деятелем, продолжительное время жил за границей во Франции и Болгарии.
4,5(72 оценок)
Ответ:
zenfnfsj
zenfnfsj
16.05.2020

Український фольклор налічує досить багато дум. Усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. Але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.

Головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. Мене найбільше приваблює образ Марусі Богуславки з однойменної думи.

Ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. У подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. Маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.

Можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. Але це не так. У житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. Якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.

Прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в Україну вона більше не повернеться:

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!

Ми не знаємо, що Сталося з нею після втечі невільників. Можливо, пан її за це жорстоко покарав. Але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:

Вислухай, Боже, у щирих,

У нещасних молитвах

Нас, бідних невольників!

Проста українська дівчина Маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. Тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність України.

4,8(59 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ