У оповіданні колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса «Стариган з крилами» зображено маленьке містечко - безрадісну сіру місцевість. Навкруги бруд, дощ, морські молюски, що гниють на березі. Саме до бідних, знедолених життям мешканців занедбаного містечка, сходить ангел. Того ангела дуже важко розпізнати; це не прекрасна небесна істота з чин тими білими крилами.
Цей ангел схожий на зубожілого старигана із облізлимй яструбиними крилами на тілі злодюжки. Родина, до якої з’явився ангел, дужо вбога - Пелайо та його дружина Елісенда. У них щойно народився маленький хлопчик. Ніхто не розуміє, навіщо їм ангел. Ніхто не знає навіть, хто такі ангели і чи є цей брудний хворий стариган із крилами, який сидить у кутку разом із курами, ангелом.
Таке безіменне містечко, яке живе своїм життям, може бути будь-де. Всюди знайдеться натовп, який буде роздивлятися те, що незрозуміло. Люди з містечка годують агела, наче звіра в зоопарку, кидають у нього камінням, видирають пір’я, навіть припікають його розпеченою залізякою. Жадібні до всього повою люди скоро залишили ангела, це подароване їм диво, задля іншого видовища з циркової жінки-павука.
Натовпу все одно, на що дивитися, аби розважити своє одноманітне нікчемне життя. Подружжя, у дворі якого оселився ангел, використало свій шанс: на розглядання ангела стали продавати квитки, на зібрані кошти збудували двоповерховий будинок. Пізніше ангел так набрид родині, що Елісенда називала тортурами життя у місці, де повно ангелів!
Старий і самітній, хворий ангел, з брудними крилами без пір’я, ні в кого не викликай співчуття і любові, лише тільки приісмлену цікавість. Він нікуди не міг летіти, аж поки не настав грудень. З відновленням природи відновився й ангел. Відновився - і відлетів. Ніхто у цьому незбагненному місті так і не зрозумів, навіщо прилітав ангел.
Пік людина, зайнята повсякденними турботами, може і не помітити диво, яке живе поруч із нею. Вона не думає про високе, духовне. Ангел - це посланець Іюжий. Він прилетів до цього брудного міста, щоб нагадати усім людям про те, що у світі є щось важливіше за щоденний клопіт, важливіше за розваги, гроші. І |е Бог, любов до ближнього, співчуття і милосердя
Объяснение:
Відповідь:
«Гер переможений» характеристика Фрідріха
Зовнішність Фрідріха «…Був худий, гнилозубий і брудний…»
Риси характеру Фрідріха Тренажер - "Вбивця" хребтових гриж! Добрий, щирий, чуйний, поважно ставиться до дітей, жінок; працьовитий, майстер виробів з цегли, будівельної справи; цінує красу Діти любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав їх на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок Фрідріх дивував жінок «…Робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонце і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху…»
Пояснення:
1. В. Самійленко - поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач .
2. Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с. Великі Сорочинці на Полтавщині.
3.Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко.
3.Початкову освіту майбутній письменник одержав у дяка, потім у Миргородській початковій школі.
4.В 1875р. В. Самійленко вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р.
5. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті Київського університету.Серйозно займається літературною справою.
6. Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві, Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки.
7. Складає іспит на нотаря і відкриває нотаріальну контору в м. Добрянці на Чернігівщині, де й працював до 1917p. 8.Після революції виїхав за кордон, до Галичини.
9. Повернувшись до Києва, працював редактором.
10. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.
11. Поетична спадщина В. Самійленка включає цикли віршів «Україні», «Веселка». «Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія», пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та ін.
12.«Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала улюбленою народною піснею.
13. Кращі його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906).
14.В. Самійленко в жанрі драми, написав кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).
15. Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської і зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Байрона, П. Беранже та ін.