Життя... Воно переповнене несподіванками – приємними і не надто радісними. Кожен день не схожий на попередній. І коли ти зранку прикидаєшся, ти не знаєш, що очікує тебе сьогодні.
Ти виходиш з помешкання та наче поринаєш у невизначеність. Кожна хвилина у нашому житті безцінна, але прикро, що ми не можемо керувати всім, що нас оточує. Тоді нам залишається тільки віра в те, що ХТОСЬ все ж таки є над кожним із нас, і тільки йому відомо, де потрібно нас підстрахувати.
Ця віра має бути у кожної людини в душі. Кожен з нас має мати міру, де потрібно зупинитись, не образити нікого, не вдарити або ще щось зробити гірше. Можливо, саме ця віра до нам любити і поважати один одного, допомагати, співчувати. До зрозуміти, що у цьому світі є не тільки твоє «Я», а є ще поруч люди, які такі самі, як і ти.
І кожен з нас повинен знати, що все у нашому житті трапляється не просто так – погане, що пішло від нас, неодмінно повернеться. Ну, а добре, як відомо, повертається сторицею. І за цією справедливістю слідкує ВІН – Бог, Який живе у серці кожного з нас
Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.
Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали.
