Відповідь:
1 -Г - Шевченко мріє про краще майбутнє для України в "Заповіті"
2-А - Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва у 1838 році
3-В - харцизів (тобто, розбишаків ) і повісті "За сестрою" називали ще потурнаками. Цитата "Його знали, як потурнака, харциза..."
4-В Загоном татар керував Мустафа (Ібрагім - це батько Мустафи, а також так звали самого жорсткого збусурманеного слугу купця Мустафи, героя по імені Гасан у повісті не було, Карий - це ім"я харциза Карима)
5-В Сулейман-ефенді - це старий багатий татарський купець, який купив Павлуся у Карима в подарунок своєму синові.
6-Г Павлусь не хотів повертатися в вку, тому що прагнув визволити сестру.
Завдання ІІ
1-Д порівняння "Мені так любо, любо стало, неначе в Бога.."
2-Б персоніфікація "По діброві вітер виє, гуляє по полю.."
3-В метаморфоза ".. І на диво серед поля тополею стала"
4-Г епітет "Поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій"
Завдання ІІІ
Жанр твору "За сестрою" - героїко-романтична повість
Актуальність творчості Т.Г. Шевченка полягає в його гарячій любові до Батьківщини, ненависті до ворогів і гнобителів українського народу. Слова Великого Кобзаря є особливо актуальними в наш час, час гноблення всього українського, час згортання свободи слова, знущання над мовою, культурою та історією України, приниження, приречення на бідність та поневіряння українського народу як у своїй державі, так і по закордонних заробітках.
Завдання ІV
1. До головних ознак народної балади відноситься: 1) жанр фольклору, віршований, ліро-епічний твір; 2) невелика кількість персонажів; 3) зосередження уваги на моральних проблемах; 4) напружений сюжет; 5) легендність та фантастичність; 6) драматична, часто несподівана розв'язка; 7) використання діалогів і повторів; 8) невеликий обсяг.
Майже усі ці ознаки ми зустрічаємо у творі Т.Г.Шевченка "Тополя". Це віршований твір; кількість персонажів невелика- дівчина, мати, ворожка; фантастичність (ворожбитство, дівчина перетворюється на тополю); досить велика кількість діалогів, особливо між дівчиною і ворожкою; напружений сюжет та несподівана розв"язка (дівчина, розлучена з коханим, без материної підтримки звертається до ворожіння, а також те, що дівчина стає тополею).
Віршований розмір:
Не ще-бЕ-че со-ло-вЕй-ко
в лУ-зі над во-дО-ю
не спі-вА-є чор-но-брИ-ва
стО- я під вер-бО-ю
(У баладі «Тополя» немає правильного чергування наголошених і ненаголошених складів; поет змінив коломийковий віршовий розмір, розбивши 14-складовий рядок на два — по 8 та 6 складів.)
2. Якими рисами характеру були наділені козаки з твору "За сестрою".
Козакам у цьому творі притаманні такі риси як: доброта, милосердя, щедрість, сміливість, здатність до самопожертви, вірність своєму народові, своїй вірі, своїй рідній землі.
Адже лише добра, щира і милосердна людина може до тому, хто потрапив у біду: так рятували пораненого Павлуся. Всі козаки проявили при цьому таку рису характер як увагу і турботу: вони намагалися не шуміти, щоб не розбудити хворого хлопця. Семен Непорадний варив кашу в степу не для себе одного, а одразу з розрахунку на кілька козаків, не знаючи скільки їх ще буде. Не пошкодували хліба козаки і для харциза Карима, не знаючи ще що він зрадник. Сміливість, мужність і бажання визволити своїх людей з татарського полону до козакам вступити у не зовсім рівний бій з більш чисельними силами татар. У цій битві козаки також проявили свою кмітливість і знання військової справи. А Остап Тріска - здатність на самопожертву, коли сам на сам залишився із ворогом, рятуючи власним життям своїх братців-козаків. А ще слід відмітити такі риси характеру козаків як нетерпимість до зрадників, справедливість і здатність відноситися до життя з гумором. Саме справедливим я вважаю розправу над зрадником Каримом. Варто також згадати відношення козаків до полонених ( полонених або не у бою вбивати не можна), а також те, з яким реготом хлопці козаки жартували над Мустафою.
Пояснення:
ответ:У статті робиться спроба дослідити мотивацію вчинків Сави Чалого, героя
однойменної драми І. Карпенка-Карого, що призвели до моральної зради
інтересів народних мас і до його трагічної загибелі.
Ключові слова: народні маси, боротьба, зрада, смерть.
Актуальність проблеми зрадництва, відступництва диктує нам
сьогоднішня реальність, де ігнорування цими питаннями веде до
етично нецивілізованих форм взаємовідносин, до конфліктів, що
знекровлюють суспільне й приватне життя людини. Від Іуди до
нинішніх політиків тягнеться ниточка, яка так чи інакше пов’язана із
поняттям зради; правда, інколи з дещо іншим оцінним забарвленням,
але суть від цього не змінюється.
Тому не дивно, що нас цікавить те, як розв’язується проблема
зради в українській історичній драмі кінця ХІХ ст., зокрема в п’єсі
І. К. Карпенка-Карого „Сава Чалий”, яка завершила розвиток жанру і
стала вершинним твором видатного майстра. Саме тут відбито
глибокі зміни функціонально-змістових чинників, що спричинили
розкриття філософської проблеми вчинку як реалізації
екзистенційного вибору особистості.
Йдучи в руслі європейських віянь, Карпенко-Карий вводить у
твір драматично загострену життєву ситуацію як вияв непримиренних, назрілих суперечностей, проходячи через які, герой змушений
робити свій вибір.
Щоб з’ясувати причини, що призвели до зради гайдамацького
руху Савою Чалим, варто поставити ряд завдань: чому автор
звертається до цієї проблеми? Де ті джерела, що спонукали до
виникнення самої п’єси і саме до такого розв’язання її головного
Объяснение: конфлікту? Чи був ідейний зміст трагедії актуальним і сучасним? Ось
те коло питань, відповідь на які ставить зміст статті.
Питання про драму І. К. Карпенка-Карого „Сава Чалий” не досить
часто знаходило своє відображення в критичній літературі. Найповніше воно розкрито в дослідженні І. Шнайдера „Трагедія „Сава
Чалий” Карпенка-Карого і українська історична драма ХІХ століття”.
Перші згадки про зраду Сави Чалого зустрічаються в публікаціях
народних пісень у 30-х рр. ХІХ ст. (І. Срезневський, М. Максимович
та ін.). Документальні відомості про ватажка гайдамацького руху
складалися протягом кількох десятиріч на основі фактичних матеріалів – листи шляхтичів, записи в міських книгах, повідомлення
польських газет того часу, універсали коронного гетьмана, скарги
панів на гайдамаків тощо („Архив Юго-Западной России”, 3 том,
3 частина, 1876 р.). Отже, насамперед офіційні документи й утворили
коло історично обґрунтованих відомостей про Саву Чалого, що їх мав
перед собою драматург. Та, крім цього, в Карпенка-Карого було ще
одне джерело – варіанти народної пісні „Ой був на Січі старий козак”.
Варто згадати, що народна творчість загалом засуджувала зраду як
найтяжчий злочин, і зрадник обов’язково мав бути покараний.
У своїх спогадах дружина Карпенка-Карого Софія Тобілевич
зазначала: „Народна дума про Саву Чалого збудила в Івана Карповича
цікавість до кращого обізнання з тим періодом історії України, в
який міг діяти ватажок-гайдамака, що зрадив народній справі...
Багато і довго міркував письменник над темою, над розгортанням
сюжету трагедії людини, яка в своєму серці мала вірність і любов до
батьківщини, а проте пішла хибним шляхом” [2, 578–579].
Ідейний зміст трагедії був тісно пов’язаний з часом її створення і
появи. Об’єктивною основою цього ідейного змісту в його сучасному
звучанні послужила суспільно-політична, ідеологічна боротьба в
Україні в кінці ХІХ ст. за соціальну і національну свободу, зумовлена
бурхливим розвитком капіталізму, загостренням класових суперечностей, назріванням революційної ситуації. „В характері часу і
зумовленої ним боротьби і коренилися ті об’єктивні джерела та
імпульси, які спричинилися до звернення драматурга саме до даного
історичного моменту, який становить зміст його трагедії і саме до
такої ідейно-художньої реалізації цього змісту