Тільки на рідній землі щастя можна знайти. тому що тільки на нашій рідній землі ми відчуваємо себе щасливими, єдиними, коханими. ми розуміємо що ні за що на світі не проміняли б шматок рідної землі, на гектари чужий. на твоїй батьківщині народилися твої діди, і прадіди. ти зобов'язаний захищати нашу землю від ворогів, і чужих людей. люби рідну країну, як свою маму. люби так, як в останній раз. люби так що б до кінцяі пам'ятай наш народ витримає все, ми сильні, ми єдині, ми вистоїмо. та помі щастя близько, потрібно тільки руку простягнути
Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.Маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки Марусиному дару складати й співати чудові пісні.Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт встали козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.Вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. До неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Чураївна любила іншого — Григорія Бобренка… А втім, усі колізії долі дівчини, які доносять М.Дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі Маруся Чурай Л. Костенко.Таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: Л. Боровиковського («Чарівниця»), С. Руданського («Розмай»), В. Самійленка («Чураївна»), М. Старицького («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), О. Кобилянську («У неділю рано зілля копала»). І все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю Марусі вдалося змалювати саме Л. Костенко.Поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.
