Розділ «Срібний чоловічок».
Герой твору слідкує за срібним чоловічком, який здається йому дивним. Хлопець намагається його спіймати, але йому не вдається. Після дощу затекла хата, де мешкає герой, тому він дивується краплям, тій чарівній музиці під час їх падіння до тазика та ночв. Сонячне кіно — посягання піратами на красу Вишневих Пушинок. До срібного чоловіка — Бумса, Пушинкам. Сумування хлопця з приводу шкоди, якої він завдав метелику. Повага хлопця до Бумса.
Розділ «Сопуха».
Сопуха — істота, якою лякають дітей. Ставлення хлопця до Сопухи. Герой у пошуках кудлатої істоти. Чарівний світ, який побачив хлопець за хатніми дверима у дворі. Герой гає за живими істотами (народом), що оточують його.
Розділ «Крилаті дерева»
Льонька допомагає матері готувати обід — підкидає сухе бадилля у піч. Мрія хлопця про море і особистий пароплав. Глипа підстрелив собаку Льоньки Рекса. Хлопець не розуміє, як Рекс міг напасти на Глипу, якщо собака був дуже лагідним, спокійним навіть до будь-якої свійської тварини. Рекс для Льоньки був найкращим другом, якого хлопець втратив.
Розділ «Адам».
Несподіване знайомство Льоньки з Адамом біля річки. Хлопчик гає за цікавою для нього людиною. Друзі будують греблю на річці, якій дали персональну назву — Лопотуха. Льонька дізнається про смертельну хворобу Адама. Друзі домовляються наступного разу зробити водяний млинок.
Розділ “Ніна”
Сумування Льоньки через власну самотність. Адам не з’являвся, бо дуже хворів, про що хлопець дізнався пізніше. Перебуваючи біля річки, хлопець побачив зруйновану греблю, яку він майстрував з новим другом. Гуляючи, Льонька милувався природою, її красою і побачив знову відновлену греблю і зроблений млинок, який Адам змайстрував без до хлопця. Знайомство Льоньки з Ніною. Вони розмовляють про небезпечну хворобу Адама, про призначення людини на землі.
Розділ «Глипа й Бакун»
Розповідь про минуле старого коня Бакуна. Глипа і його брат Гав-ро вирішили скористатися Бакуном. Під час переправи через річку нога коня потрапила у щілину між камінням. Злодії вирішили знищити Бакуна. Хлопець співчуває тварині і намагається їй до Але як? На думку матері, Бакун сам визволить себе із пастки. Незабаром Льонька бачить коня живим, але кульгаючим. Намірам Глипи не судилося здійснитися.
Розділ «Лікар Бусько Льоньки за ластівками, які полюбляли гратися з Бакуном. Стара Сіроха покликала Льоньку до Адама. Друзі розповідають один одному правдиві історії: хлопець — про Бакуна; Адам — про Буська. Мрія і віра Адама подолати свою хворобу. «Йду на дно, а гребусь».
Розділ «За павутинкою»
Зустріч Льоньки і Ніни. Хлопець дізнається від Ніни, що то вона до Бакуну врятувати життя. Друзі відвідують печеру, грають у кремінц гають за рухом павутинки. Прощаючись з Ніною, Льонь-ка просить, щоб вона приїжджала наступного разу. Турбота матері про те, що її син постійно перебуває самотнім.
Розділ «Все відпливає»
Поховання Адама. Зустрівшись з Ніною, Льонька на її прохання виготовляє кораблик з матеріалу, що надіслав у посилці невідомий Олс. Кораблик був схожий на каравелу «Санта-Марія»; плаваючи в кораблику і милуючись краєвидами вздовж річки, друзі потрапили на Гли-пину вершу. Цей браконьєр намагався завдати шкоди колгоспній рибі. Льонька і Ніна руйнують Глипине сховище. На прощання друзі розпалюють вночі багаття і обіцяють один одному знову зустрітися. Льонька на згадку про себе дарує Ніні кремінці.
© dovidka.biz.ua
ответ:
природа відігравала особливу роль у житті і творчості лесі українки. весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. весна для хворої на туберкульоз кісток лесі була передвісником тепла, надією на одужання. у багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.
літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. улітку леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;
осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. якось вона у листі написала: "часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде".
але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. з ніжністю писала леся українка про ліси і озера волині, синій дніпро, південні степи україни, чудові карпати і мінливу красу чорного моря.
у 1888 році леся українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів "подорож до моря". вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від луцька до одеси.
вірш "красо україни, подолля" — третій вірш циклу. перед читачем розгортається картина, на якій зображено "хороші, красні села", "хати садками вкриті, срібним маревом повиті". останні два рядки строфи "коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі" нагадують шевченківські образи.
поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: "хвилюються лани золотії", "бори величаві, густії провадять таємну розмову". раптом виринають "ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до рі" вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.
зовнішня краса поділля чарує, але вона не заступає народного горя. вірш розпочинається і закінчується строфою:
красо україни, подолля!
розкинулось мило, !
здається, що зроду недоля,
що горе тебе не
та горе і недоля є. вони поки що приховані розкішними барвами літньої природи; села хороші, красні тільки здалеку. убогі хатки укриті садками, ніби срібним маревом. і як же не хочеться розвіювати ілюзорну ідилію. нехай швидше летить поїзд, нехай на довше збережеться мажорний настрій, адже попереду лесю чекає тяжке життя, сповнене болю і страждань, від яких ні втекти, ні заховатися.
объяснение:
