Софійка вирішує позбавити сімю Кулаківських від старого прокляття. Їй вдається роздобути старі фото Кулаківських, коли вона одного разу наважилась прийти до Вадима. Але ця фотографія не до зняти прокляття, адже Гордій Кулаківський обдурив багатьох людей, обдурив сімю Міщенків, тому їх нащадки не мали щастя і були прокляті.
Софійка каже Вадиму, що їй потрібні його старі сімейні фото, а зняти прокляття до один екстрасенс. Отримавши фото вона неодноразово опиняється в минулому, а завдяки коралям її ніхто не бачить. Софійка дізнається все нові подробиці про життя Кулаківських нащадків, а одного разу в минулому від сліпого старця дізнається, що зняти прокляття можна буде, коли земля і небо зійдуться. Софійка довго не могла зрозуміти, коли той момент і кого вона має врятувати
Коли була повня в квартирі внизу знову відбувалося, щось страшне і дивне, Софійка поділилася цим з Сашком і діти вирішили пробратися до квартири в наступну повню. Також Софійка наважилася взяти кошеня у Сашка і принести додому, яке назвали Чорнобілка.
Софійка старалася сподобатися Вадиму, але той постійно був у компанії Ірки Завадчук, і Софійка ревнувала, але сподівалася, що коли зніме прокляття, то вони будуть разом.
Під час відвідин з тіткою Сніжаною бабусі дідуся, що жили у Половничику, Софійка дізналася багато нового про нащадків Міщенків, Кулаківських, та про своїх пращурів.
Повернувшись додому Софійка відправилася в минуле, і дізналася, що Фрол Кулаківський випадково загинув (у нього вистрелила зброя, яку він діставав зі скрині), а його сестра Франя закохалася в хлопця Корнія, а той мав дівчину Клаву і вона вирішила його приворожити. А як дізналася Софійка від бабусі в Половничику, ніхто з них так і не був щасливий — Франя хоч і була з Корнієм, але щастя не мала, а Клава так і прожила все життя сама, хоч і народила дочку. Як виявилося Клава — це пра-пра-бабуся Софійки, саме вона отримала від якогось старця коралі, і дала на весілля своїй дочці.
Одного разу, коли Софійка з Сніжаною були в Половничику вони познайомилися з художником, якого прозвали Пустельником. Сніжана і Пустельник закохалися в скоро вона поїхала до Києва подивитися на його життя (і переконатися, що він не має сімї). Софійка поїхала з Сніжаною до Києва. Пустельник жив у тісній кімнаті, на вулиці Софійка познайомилася з дівчинкою, і дізналася, що її батько — Валентин (той самий, з яким мала одружитися Сніжана).
Коли була повня Софійка з Сашком пробралися в квартиру з низу (залізли через вікно) і сховалися за диваном. Коли було майже 12 ночі там почалося коїтися, щось незрозуміле, з’являлися привиди чоловіка і жінки в голубій стрічці, потім все навкруг почали трощити. Софійка і Сашко налякані сиділи поруч, а перед ранком все зникло, лише на підлозі лежала голуба стрічка. Софійка думала, що то все баба Валя чаклує, але скоро вони з Сашком впевнилися, що вона до цього відношення не має. Злякана бабця, сказала, що відмовиться від догляду за квартирою.
Софійка дізналася про долю Якова Кулаківського, який мав дружину і сина Василя. Але Яків Кулаківський був надзвичайно скупий, ходив вечеряти по людях, жінці і сину не дозволяв брати запаси їжі в коморі. Як дізналася Софійка, жінка Кулаківського під час голоду померла біля повної зачиненої комори, а самого Якова вбив мішок кукурудзи, який впав на нього з горища.
Наступні про чию долю дізналася Софійка була сім’я Василя Кулаківського, той мав жінку Олену та дітей Івана та Катерину. Катерина будучи дитиною дуже хворіла, але Олена отримала від сліпого старця пораду — нагодувати всіх голодних, після чого дівчина почала видужувати. Цій Іван пішов на війну, але втік після перших боїв — і просидів у погребі 40 років, його там переховувала дружина Олена. Слідкуючи за долею Катерини, яка із всіх Кулаківських Софійці була найприємніша, вона розуміє, що саме її вона має врятувати.
Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе від привидів загиблих у пустій квартирі. Катря і вся її сім’я мали загинути від удару блискавки, і саме їх привиди були в пустій квартирі, бо більше 50 років тому на цьому місці була стара хата Семена. Софійка повернулася в минуле разом з Сашком, спиляли шовковицю, в яку мала влучити блискавка та порадили всім сховатися в погреб на час грози. dovidka.biz.ua
Як дізналася Софія прокляття з Кулаківських знялося, Катря і Семен жили довго і щасливо, хоч і не мали дітей.
Вадим Кулаківський повідомив, що його дід повернувся додому, виявляється всі ці роки він їх не пам’ятав, також повернулися батьки Вадима.
Власники квартири з привидами несподівано вирішили повернутися.
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Софійка вирішує позбавити сімю Кулаківських від старого прокляття. Їй вдається роздобути старі фото Кулаківських, коли вона одного разу наважилась прийти до Вадима. Але ця фотографія не до зняти прокляття, адже Гордій Кулаківський обдурив багатьох людей, обдурив сімю Міщенків, тому їх нащадки не мали щастя і були прокляті.
Софійка каже Вадиму, що їй потрібні його старі сімейні фото, а зняти прокляття до один екстрасенс. Отримавши фото вона неодноразово опиняється в минулому, а завдяки коралям її ніхто не бачить. Софійка дізнається все нові подробиці про життя Кулаківських нащадків, а одного разу в минулому від сліпого старця дізнається, що зняти прокляття можна буде, коли земля і небо зійдуться. Софійка довго не могла зрозуміти, коли той момент і кого вона має врятувати
Коли була повня в квартирі внизу знову відбувалося, щось страшне і дивне, Софійка поділилася цим з Сашком і діти вирішили пробратися до квартири в наступну повню. Також Софійка наважилася взяти кошеня у Сашка і принести додому, яке назвали Чорнобілка.
Софійка старалася сподобатися Вадиму, але той постійно був у компанії Ірки Завадчук, і Софійка ревнувала, але сподівалася, що коли зніме прокляття, то вони будуть разом.
Під час відвідин з тіткою Сніжаною бабусі дідуся, що жили у Половничику, Софійка дізналася багато нового про нащадків Міщенків, Кулаківських, та про своїх пращурів.
Повернувшись додому Софійка відправилася в минуле, і дізналася, що Фрол Кулаківський випадково загинув (у нього вистрелила зброя, яку він діставав зі скрині), а його сестра Франя закохалася в хлопця Корнія, а той мав дівчину Клаву і вона вирішила його приворожити. А як дізналася Софійка від бабусі в Половничику, ніхто з них так і не був щасливий — Франя хоч і була з Корнієм, але щастя не мала, а Клава так і прожила все життя сама, хоч і народила дочку. Як виявилося Клава — це пра-пра-бабуся Софійки, саме вона отримала від якогось старця коралі, і дала на весілля своїй дочці.
Одного разу, коли Софійка з Сніжаною були в Половничику вони познайомилися з художником, якого прозвали Пустельником. Сніжана і Пустельник закохалися в скоро вона поїхала до Києва подивитися на його життя (і переконатися, що він не має сімї). Софійка поїхала з Сніжаною до Києва. Пустельник жив у тісній кімнаті, на вулиці Софійка познайомилася з дівчинкою, і дізналася, що її батько — Валентин (той самий, з яким мала одружитися Сніжана).
Коли була повня Софійка з Сашком пробралися в квартиру з низу (залізли через вікно) і сховалися за диваном. Коли було майже 12 ночі там почалося коїтися, щось незрозуміле, з’являлися привиди чоловіка і жінки в голубій стрічці, потім все навкруг почали трощити. Софійка і Сашко налякані сиділи поруч, а перед ранком все зникло, лише на підлозі лежала голуба стрічка. Софійка думала, що то все баба Валя чаклує, але скоро вони з Сашком впевнилися, що вона до цього відношення не має. Злякана бабця, сказала, що відмовиться від догляду за квартирою.
Софійка дізналася про долю Якова Кулаківського, який мав дружину і сина Василя. Але Яків Кулаківський був надзвичайно скупий, ходив вечеряти по людях, жінці і сину не дозволяв брати запаси їжі в коморі. Як дізналася Софійка, жінка Кулаківського під час голоду померла біля повної зачиненої комори, а самого Якова вбив мішок кукурудзи, який впав на нього з горища.
Наступні про чию долю дізналася Софійка була сім’я Василя Кулаківського, той мав жінку Олену та дітей Івана та Катерину. Катерина будучи дитиною дуже хворіла, але Олена отримала від сліпого старця пораду — нагодувати всіх голодних, після чого дівчина почала видужувати. Цій Іван пішов на війну, але втік після перших боїв — і просидів у погребі 40 років, його там переховувала дружина Олена. Слідкуючи за долею Катерини, яка із всіх Кулаківських Софійці була найприємніша, вона розуміє, що саме її вона має врятувати.
Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе від привидів загиблих у пустій квартирі. Катря і вся її сім’я мали загинути від удару блискавки, і саме їх привиди були в пустій квартирі, бо більше 50 років тому на цьому місці була стара хата Семена. Софійка повернулася в минуле разом з Сашком, спиляли шовковицю, в яку мала влучити блискавка та порадили всім сховатися в погреб на час грози. dovidka.biz.ua
Як дізналася Софія прокляття з Кулаківських знялося, Катря і Семен жили довго і щасливо, хоч і не мали дітей.
Вадим Кулаківський повідомив, що його дід повернувся додому, виявляється всі ці роки він їх не пам’ятав, також повернулися батьки Вадима.
Власники квартири з привидами несподівано вирішили повернутися.