Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії «Лісова пісня», звучить актуально і в наш час. Якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. Нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом. Світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється Людина. Поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько Лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. Дядько Лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. Він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. А своїй ненаситній сестрі повторював: Що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з лісу йдуть. Із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько Лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. Лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. Старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. Любов дядька Лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим: Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, — отут під дубом хай і поховають... Але ось з'являється юний племінник дядька Лева — Лукаш. Його прихід кладе початок майбутній драмі. Лукаш зустрічає Мавку. Ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. Привертає до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану Мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. Від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. Кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. І царювала в ньому Мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. Вона почала вчити Лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. Він мав талант до такого світовідчуття — і Мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював: Я тебе за те люблю найбільше, Чого ти сам в собі не розумієш... Для Мавки все було простіше, тому що вона — чистий лісовий дух у прекрасному дівочому тілі, який за своєю природою вище сірості, бруду, суєти, тому іншою бути не могла. А Лукаш був людиною, душа якої складається з двох половинок: світлої і темної. Світла частина розквітає, коли людина знаходить взаєморозуміння з природою. Якщо ж перемагає темна частина, то природа відчужується від неї. Це ілюструє трагедія Мавки та Лукаша. Клопіт про насущний хліб, про земне майбутнє пророщує в ньому перші паростки цинізму та захланності. На догоду матері одружившись з Килиною, він довершує справу. Лукаша засмоктує суєта. Він маліє під гнітом жіночих докорів і намов, глумиться над коханням, яким раніше щиро дорожив, порушує лісові закони. І врешті отримує те, що заслуговує: родина його загрузає у ворожнечі і злиднях. Лукаш та його сім'я сповна заплатили за неповагу до лісових законів. Дядько Лев помер, і не було кому дбати про взаємну згоду між лісовими мешканцями та людьми. Порушилась гармонія. Люди зрубали дуб, понищили ліс, відмочувати в озері коноплі. Духи лісу почали мстити. Куць говорить: «Віддячив їм! Найкращі коні на смерть заїздив; куплять— знов заїжджу», «Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли ...» Лукаш занадто пізно зрозумів, що втратив найдорожче. Мавка і Кили-на — як дві половини Лукашевої душі. Одна обдаровує шляхетністю, втілює ідею гармонії людини і природи; друга — порушує цю гармонію, нівечить його самобутність і вільний дух. Але вона знову прийшла, його дивовижна Мавка. Повернулася, сумна і згорьована, бліда, у чорній сукні і сірому непрозорому серпанку. Силою свого кохання Мавка врятувала Лукаша і повернула йому людську подобу та загублену душу.
Тема: відтворення мишки за життям людей різного соціального становища (багатих і бідних) під час війни.Ідея: возвеличення доброти, порядності, співчуття до горя інших, взаєморозуміння, щирість, милосердя; засудження жадності, брехні, пихатості, жорстокості; війни, яка знищує людські чесноти; байдужості до всього, окрім прибутку, грошей. Жанр:Соціально-побутова казка. Б. Лепкий обрав форму казки тому, що такі твори мають повчальний характер. У них завжди зрозуміло, що добре, а що погане, торжествує правда і справедливість, а негідники зазнають справедливого покарання. Саме у казковому творі людина може побачити себе ніби збоку, чужими очима.
