1. Мавка - казкова лісова істота,русалка. На думку О.Потебні, мавки – це душі нехрещених дітей. У російській мові – це душа дівчини,що померла до хрещення. Лесина Мавка по-дитячому наївна, нерішуча в діях,не вміє боротися за своє щастя і кохання. У «Лісовій пісні» ця міфічна істота виступає в ролі лісової русалки,яку поетеса називає Мавка2. За народними повір’ями, це казкова водяна істота в образі гарної і вродливої дівчини,з довгими розпущеними косами,риб'ячим хвостом;лісова німфа. Русалка у творі є водяна і польова.3. «Русалка випливає і знадливо всміхається,радісно складаючи долоні.На ній два вінки- один більший, зелений,другий маленький,як коронка, перловий, з під нього спадає серпанок.»4. «З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на ній просвічує де-не- де крізь плащ золотого волосся,що вкриває всю її невеличку постать;на голові синій вінок з волошок,у волоссі заплутались рожеві квіти »5. У драмі-феєрії це гарний хлопець у червоній одежі,з червонястим,буйнорозвія- ним волоссям,чорними бровами і блискучими очима.Перелесник,улесли- во в’ючись біля Мавки, говорив їй: «Линьмо, линьмо в гори!Там мої сестриці,там гірські русалки,вільні Літавиці, будуть танцювати коло по травиці,наче блискавиці.»6. У драмі Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти. Шкодять вони лише злим людям. Злидні тільки й чекають,щоб їх покликали. Підкоряються вони Куцю. У «Лісовій пісні» поетеса пише: «З- за купини вискакує Куць,молоденький чортик-панич». Відомо,що на Заході України на слова «біс», «чотр» накладене своєрідне табу,тому їх замінюють словами:нечиста сила,дідько,куць.
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а згустком крові, що запеклась у його серці. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котру передчасно "у могилу нужда та праця положила", це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті "голубки молодії", в яких у наймах коси побіліли.
Це, зрештою, його перша трепетна юнача любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з них своя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.