Повість Ольги Кобилянської "Земля" (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті. Марійка та Івоніка Федорчуки все своє життя присвятили землі. Доклавши всіх можливих зусиль, вони стали заможними господарями та виховали двох синів — Михайла й Саву. Склалося так, що єдиною надією старих був працьовитий Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахіри, яка мала значний вплив на хлопця. Сава заздрив Михайлові, до якого люди ставилися приязно. Все це було передумовами тієї трагедії, яка сталася в родині Федорчуків. Батьки поставили Саві умову: або Рахіра, або земля. Рахіра ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава матиме землю. Хлопець розумів усю цінність та силу власного господарства, землі, яка мала належати Михайлові, а не йому з Рахірою. Зненавидівши брата, Сава вбиває його. Провідним мотивом повісті можна вважати слова Івоніка Федорчука, сказані ним на похороні: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс та став годний, вона отворила пащу й забрала тебе..." Дійсно, прочитавши повість, бачимо, що влада землі над селянином безмежна. Це складалося століттями: тільки праця на землі годувала людину, тільки завдяки цьому людина збагачувалася. Якщо поглибити проблематику повісті, відійти від теми села, можна побачити трагедію влади над людиною не тільки землі, але й усього матеріального взагалі. Ще одна причина трагедії Федорчуків — це слабодухість Сави. Неврівноважений хлопець часто піддавався будь-якому негативному впливу, бачив перед собою тільки одну мету: одружитися з Рахірою будь-якою ціною. Сава не був покараний офіційно (адже фактичних доказів його злочину не було знайдено), але найстрашнішою карою для нього стала відсутність будь-якої життєвої мети, байдужість до всього, в тому числі й до землі, глибока ненависть з боку батьків та голос власного сумління. Ще одна героїня твору, Анна, яка кохала Михайла, через кілька років після його смерті вийшла заміж та народила сина. Не забуваючи трагедії родини Федорчуків, Анна вирішила віддати сина до науки, а не до землі. Повість Ольги Кобилянської "Земля" — це глибока, страшна, переконлива розповідь про трагедію, яка може трапитися, коли матеріальне переважає над духовним, коли збагачення стає для людини важливішим за життя близьких.
Порівняння та метафори: старі очі, мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники; покотилась моя стежина, мов клубочок; м'ячем вилітаєш на сніг; перший льодок запах чорнобривцями; озиваються розбуджені дзвони на дзвіниці; весело поблискує струг. У творі багато прислів'їв і приказок, влучних народних висловів, фразеологізмів: Лебеді принесли на крилах весну і життя. Ох, рятуйте мою душу. На тихі води, на ясні зорі. Давно плаче попруга з мідною пряжкою. Дурно-пусто перепало мені. Мов кум королю. Витягати на світ Божий. З місяця звалився. Гайнути, де перець росте. Перелогом лежала одна душа. Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.
Порівняння та метафори: старі очі, мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники; покотилась моя стежина, мов клубочок; м'ячем вилітаєш на сніг; перший льодок запах чорнобривцями; озиваються розбуджені дзвони на дзвіниці; весело поблискує струг. У творі багато прислів'їв і приказок, влучних народних висловів, фразеологізмів: Лебеді принесли на крилах весну і життя. Ох, рятуйте мою душу. На тихі води, на ясні зорі. Давно плаче попруга з мідною пряжкою. Дурно-пусто перепало мені. Мов кум королю. Витягати на світ Божий. З місяця звалився. Гайнути, де перець росте. Перелогом лежала одна душа. Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.