Справжній митець, Маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. Вона щира, довірлива й незахищена. Маруся з її етичним максималізмом стоїть над житейськими марнотами і брудом, вище дрібних амбіцій, заздрощів, прагматичного розрахунку. На відміну від Гриця, її не лякають матеріальні нестатки. Своїм високим благородством Маруся, навіть віддана на глум і осуд юрби, здатна викликами в людей шанобливий захват:
Злочинниця — а так би й зняв би шапку.
На смерть іде, — а так би й поклонивсь.
При всій своїй безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може простити собі, що так пізно розгледіла Гриця, який виявився не тим, кого вона любила.
Образ Марусі Чурай зливається з образом України через те, що в ній втілені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети. Героїня є причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. Поетеса неодноразово вказує, що сам гетьман Хмельницький
дивував, безмірно дивував, —
що от скажи, яка дана їй сила,
щоб так співати, на такі слова!
За ставленням до Марусйної пісні, яка сприймається мов символ народного генія, і поділяються герої роману Ліни Костенко. Це одна з ознак соціального розшарування.
З одного боку, "Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить!" — ставлення Богдана Хмельницького, "Пісень немає — і мене нема" — самої Марусі Чурай, а з іншого — "При чому тут пісні?" — Горбаня, "Це щось для дівки, синку, височенько. Не вірю, щоб складала це вона" — старої Бобренчихи.
Боротьба протилежних уявлень про життєві цінності витримана поетесою в усьому романі. А оте Грицеве — Марусі: "Затям, любов любов'ю, а життя життям". 1 справді, якого тільки лиха не зазнавала наша багатостраждальна земля... Отож, як вижити тим, хто віддає все життя, щоб протистояти цьому лихові?! Крім соціального розшарування тут ще відбувається винищення кращої частини нації — адже всі її "позитивні герої" в романі гинуть. І ніби як за зниклим плем'ям інків, за ними тужить пісня Марусі Чурай. А Горбані й сьогодні своєї: "При чому тут пісні?.." Але вона живе!
Квітує калиною, пломеніюче кетягами, творчість народної поетеси на запашних лугах української ліричної пісні. Маруся Чурай — це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це лише поетична легенда. Маруся Чурай — дівчина з легенди, цікавої і захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.
Було у сім*ї голосистих горобців 2 сини. Один- старший завжди слухався батьків, гарно вчився в лісовій школі і допомагав кожному, хто потребував до Молодший був неслухняним але допитливим, тому батьки старалися уберегти його від різних небезпек. Одного разу батьки не на довго полетіли на роботу по справам. Горобець вийшов із рідного гніздечка і це запримітила хитра лисиця. Вона заманила маленького шибеника до себе, сказала, що в неї є чарівна річ. Горобець спочатку не повірив, але руда зацікавила його тим, що ця незвичайна і чудесна річ може виконати будь-яке бажання лише в її нірці. Горобчик повівся і залетів на приманку. Лисичка зловила горобця і проковтнула. Ось так допитливісь може нашкодити.
У родини Вітрів був один дуже допитливмй синочок. Він прокидався рано -раненнько,швиденько біг до тітоньки Хмари , відкривав кран , а з нього вибігав її син, теплий Дощик. Вітерець швиденько вмивався, витирався своєю рукою- віялом ї вирушав у свої мандри. Одного разу. крізь відчинене віконце. залетів він до маленького Дениска, що вже довго лежав у ліжку. Хлопчик не міг ходити . Він сумним поглядом гав за тим , що робиться за вікном. Вітерець оглянув незнайоме приміщення, подивився у шухляди, перекинув на тумбочці стакан,чмокнув Дениска у щічкую . Хлопчик рукою торкнувся того місця і -усміхнувся." Чому він зрадів?,- подумав Вітерець,-Невже через мене?". А треба сказати , що наш Чомучка був не тільки допитливий, а ще й дуже добрий Він обережно відкрив покривало і лагідно почав гладити хлопчика по ногах. І чим довше він це робив, тим теплішими вони ставали . Хворий почав ними рухати, Надходив вечір. Вітерець почав збиратися додому, адже був слухняним хлопчиком. " Неодмінно завтра прилечу сюди,"- подумав він. Всю ніч йому снився Дениско. Вранці Вітерець полетів до хлопчика .Яким же було його здивування , коли він побачив, що малий сидить на ліжку. Він підлетів до нього, знову чмокув у щічку . Хлопчик засміявся -і встав. Він простягнув ручку вперед, ніби хотів щось взяти. Вітерець простягнув йому свою. Вони відкрили двері і вийшли у двір. Так допитливість , доброта сть роблять добрі справи.
Злочинниця — а так би й зняв би шапку.
На смерть іде, — а так би й поклонивсь.
При всій своїй безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може простити собі, що так пізно розгледіла Гриця, який виявився не тим, кого вона любила.
Образ Марусі Чурай зливається з образом України через те, що в ній втілені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети. Героїня є причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. Поетеса неодноразово вказує, що сам гетьман Хмельницький
дивував, безмірно дивував, —
що от скажи, яка дана їй сила,
щоб так співати, на такі слова!
За ставленням до Марусйної пісні, яка сприймається мов символ народного генія, і поділяються герої роману Ліни Костенко. Це одна з ознак соціального розшарування.
З одного боку, "Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить!" — ставлення Богдана Хмельницького, "Пісень немає — і мене нема" — самої Марусі Чурай, а з іншого — "При чому тут пісні?" — Горбаня, "Це щось для дівки, синку, височенько. Не вірю, щоб складала це вона" — старої Бобренчихи.
Боротьба протилежних уявлень про життєві цінності витримана поетесою в усьому романі. А оте Грицеве — Марусі: "Затям, любов любов'ю, а життя життям". 1 справді, якого тільки лиха не зазнавала наша багатостраждальна земля... Отож, як вижити тим, хто віддає все життя, щоб протистояти цьому лихові?! Крім соціального розшарування тут ще відбувається винищення кращої частини нації — адже всі її "позитивні герої" в романі гинуть. І ніби як за зниклим плем'ям інків, за ними тужить пісня Марусі Чурай. А Горбані й сьогодні своєї: "При чому тут пісні?.." Але вона живе!
Квітує калиною, пломеніюче кетягами, творчість народної поетеси на запашних лугах української ліричної пісні. Маруся Чурай — це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це лише поетична легенда. Маруся Чурай — дівчина з легенди, цікавої і захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.