У різні часи і в різному віці люди зверталися до Біблії. Здавна її називають Книгою Книг. Чим пояснити таку назву? Мабуть, тим, що саме в Біблії визначається місце людини у світі й сенс її буття.
Біблійні оповіді завжди повчальні. В них розкриваються вічні закони моралі, які людина має засвоювати ще з дитинства. І тоді вона не зможе чинити зла, ображати, лаятися, брехати, ненавидіти, красти, вбивати. Страх Божої кари й буде тією стримувальною силою, яка зможе зупинити кожного, хто насмілиться порушити закони моралі. Можливо, тому що сучасні люди не завжди дотримуються Божих заповідей, і стало таким складним наше життя. Але передумати, схаменутися ніколи не пізно, і саме Біблія спонукає людину замислитися над своїми вчинками, переглянути свій б життя.
Не помилюся, коли скажу, що Біблія справляє великий вплив на людей. Секрет цієї притягальної сили Святого Письма розкрив український філософ Григорій Сковорода, який говорив про те, що Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює. І з ним важко не погодитися.
Кохання-це не тільки щирі почуття, а ще і сердечні поневіряння за коханими.Це не тільки солодке запаморочення душі, це також страждання і тяжкий тягар.У баладі ,,Тополя" описане гірке кохання дівчини до молодого козаченька, що поїхав на чужину і загинув.Сама ж дівчина чекаючи коханого зберігала йому вірніст, в надії що він повернеться.В той час як її мати хотіла видати заміж за старого багатія.Проте дівчинонька зберігала надію що коханий козаченько повернеться до неї. Отак вона його і чекала втрачаючи свою красу-молодість. Тому пішла вона із горя до ворожки, щоб не одружуватись за старого,іповорожити на коханого.Отак і ворожка дала їй зілля що мало б повернути козака.Проте, він не міг повернутись, і через це через горе вона вибігла у поле, розповісти цілому світу про це.І зілля перетворило її на тополю...Тому кохання водночас і неймовірна,і страшна, болісна річ...
Ці коломийки вас вітають,
Настрій, та радість несуть!
Гумор, жарти – вони мають,
В нас вони не пропадуть!
Коломийки, мої коломийки,
Від вас добре бажання настане!
Заспіваймо їх всі, і гуцули, і бойки,
Нехай тоді наша відрада росте!
З репом я вже попрощався,
Другі – хай його складуть!
З ритмом, римою, уладнався,
Хай ці строки бадьорість дають!
Ой, співали дівчиноньки,
Зачаровані чудним лісом,
Де літали білі голубоньки,
Приручені старим бісом.
Люди гроші заробляли –
Різали смереки, граби, дуби.
Це річкам стало не до вподоби –
Людей повінню вони прокляли!
І тим хто гроші крав,
На дорогах, дамбах, мостах,
Без сорому, поправши – страх,
То Бог повінь за це послав!
Чимало людей буйно поплатились,
Не Богу – долару, гривні молились!
Гой – я, на високій полонині,
Білі вівці – пасуться по плаю!
І весілля, як не буде нині,
То з дівчатами, я ще погуляю!
Ой, сидів орел на косогорі,
Мені з милою жарко у полі!
Той орел в'є гніздо на горі,
Я ж кохаю милу в стодолі!
Сонце піднялося високо,
На небі хмар не має ніде!
Що за чоловіка там видно?
То Гнат косити вже йде!
Ой і людяний наш Гнат,
Покоси ранкові ще не стоять!
Випити чарку, на це він мастак,
Очі від цього так і блищать!
Обіцянки любить роздавати,
Що не виштовхнеш із хати!
І загадку легше відгадати,
Чим із Гнатом справи мати!
Скромний Гнат, неначе гість,
Хоч тепер і релігійний піст,
В комірчині шмат сала їсть,
Батько взнає – видере хвіст!
І хто взнає цього Гната,
Не беріть у друзі цього брата!
Дмитро добре носом чує,
Що на кухні там шкварчить,
Ще здалеку – він почує,
І на шкварки – прибіжить!
От і сонце сходить, і палить,
Гриць – досі горілиць лежить,
Галя милому варенички варить,
Він за дзиґарем не стежить!
Чує чоловік – кукурудза тріщить,
Там хтось – смагліє горілиць,
І на сонці – кумів зад блистить,
Ой, поб'є їх добре – зараз Гриць!
От йшов Гриць – з вечорниць,
Чує, хтось стогне, щось скрипить!
Ці звуки було чути з теплиць,
Кум кумі прийшов розсаду полить!
Кума – кума так вдома чекала,
Все їсти, ще й пити наладнала,
І диванчик вчасно розіслала,
Що старий проснеться – не знала!
Ой, лишенько, що то гуркотить,
Разом з відрами униз летить,
Хто – то кума з ґанку котить,
Той – ногами хутко тупотить!
В лісі довго ми гриби збирали,
Скрізь – під всякими кущами,
І кожний гриб руками брали,
Дівчата – не ходіть самі корчами!
На весіллі я так танцювала,
Що втоми назавше не знала!
Із Москви я нині завітала,
Мати хоче поміч, я баю – устала!
Я до кума нині – не ходила,
Най би його трасті взяла!
Вареники – милому варила,
Бо з кумом гріх би зробила!
Коломийки що появились у мене,
Співають не тільки у Львові
Який будували із нами вірмени,
Бо їх співають – на рідній мові!