українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. у них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. великий знавець українського фольклору, письменник михайло стельмах зазначав: «нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. у піснях про кохання всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає! », навіть його сліди їй дорогі: «та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» в уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
головна думка повісті видатного українського письменника і. франка «захар беркут», на мій погляд, така: сила народу полягає в згуртованості, єдності і відданості своїй батьківщині.
у цьому творі письменник докладно розкрив умови життя тогочасних тухольців, їх побут, знання, головні риси характеру цих людей. живучи серед неприступних гір і лісу, вони вели безперестанну боротьбу з природою. ця боротьба породжувала у людей кмітливість, виховувала сміливість, гартувала волю, потребувала взає і дружніх дій. усі джерела добробуту на той час були суспільними, спільною власністю були ліси, земля і засоби виробництва. тому «мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю.
Погодьтеся, якщо людині сорок, а вона мислить і діє так, ніби їй п’ятнадцять, це, м’яко кажучи, дивно. І можна говорити про те, що на певному етапі людина зупинилась у розвитку. Поважати таку людину складно, якщо не неможливо.
Отже, самовдосконалення – це постійний, безперервний розвиток особистості. І відбувається він як природним шляхом – людина вчиться, змінюється і розумнішає протягом життя, отримуючи досвід з ситуацій, які з нею трапляються, так і за до самої людини – вона читає книжки, бажаючи отримувати знання, черпає мудрість зі спілкування з іншими людьми, постійно прагне до самовдосконалення і відточення людських якостей і навиків, естетичних і релігійних поглядів.
Розвинута розумово і духовно особистість, яка весь час прагне до вдосконалення моральних якостей і отримання знань, завжди буде на крок попереду людей інертних і менш розумних та честолюбних, як в буденному житті, так і в кар’єрному плані. Адже якщо у людини високі моральні принципи, якими вона не поступається, на роботі у неї фонтан ідей, і все завжди робиться нею якісно і вчасно, та окрім цього ще й постійно підвищує свій професійний рівень, таку людину цінуватимуть і поважатимуть.