Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.
Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком. Сімя Софійки нещодавно переїхала до нової квартири, а Софійка почала ходити до нової школи, де і закохаласяв однокласника Вадима Куликівського.
Будь-яка держава має свою історію. У когось вона рясніє славетними походами й блискавичними битвами, а на чиюсь долю припадає покора і приниження. Так і має бути, адже перемога одного завжди означає поразку інших, і скореному народові нічого не залишається , окрім як схилити голови перед своїм завойовником. На жаль, Україну спіткало багато лих та нещасть. Наші землі перебували у складі багатьох держав, а наш народ нещадно нищили та пригноблювали. Нашу мову нівечили й викорінювали, а розвиток нашої культури гальмували й чинили йому всілякий опір. Але незважаючи на підневільне становище, ми не забували свої витоки: свою мову, звичаї, свою батьківщину. Ми проявили надзвичайну життєву стійкість, витерпіли усі страждання, довіривши власний біль та переживання лише пісням. Пісням, що стали душею українського народу.
«В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його», - саме такими словами звертається до пісні український письменник С.Плачинда, підкреслюючи її багатогранність та значимість для народу. І дійсно, у ті буремні роки пісні лишалися для українців останнім оплотом надії, тим єдиним видом мистецтва, що вони могли собі дозволити, єдиним засобом, яким прості кріпаки могли прокричати свої почуття, донести згадку про свою історію крізь глуху стіну тисячоліть.
«Народна пісня – духовне обличчя нації», - зазначає А.Міцкевич. Наші пісні детально змальовують портрети усіх пригноблених верств населення того часу. Наприклад, у рекрутських піснях, таких як «Без тебе, Олесю», «Вийшов рекрут за ворота», розповідається про переживання новобранців, тугу прощання з рідною домівкою, коханою. А повстанські пісні «Гімн безсмертної батави», «Геть, вороги, з України», «Гей, повстанці українські» та інші описують прагнення людей звільнити свою країну, скинути невільниче ярмо, закликають перестати тремтіти від страху, вийти з тіні та поборотися за свою свободу.
Отже, можна зробити висновок, що українські пісні дуже тісно пов’язані з історією країни, бо саме в них народ відтворював все те, що відбувалося навколо. Та незважаючи на тяжку атмосферу, яка панувала тоді в житті людей, в піснях простежувалась світла смуга надії і втіхи. Як писав І.Драч:
А пісня – це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа. ВСЕ