Сава:
Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!
Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра...
Михайло:
І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".
Я перегорнула останню сторінку оповідання відомого письменника-фантаста Г. Веллса «Чарівна крамниця» і наче вступила в інший світ — буденний, звичайний і не такий цікавий. Упродовж години мене охоплювало чисте, радісне, дивовижне почуття: я потрапила у чарівну поетичну казку, від якої мені зовсім не хотілося відриватися. Адже мій світ такий не схожий на той, чарівний, казковий, у якому живе герой оповідання, маленький Джип.
Там все цікавить, чарує, вабить: чародій-продавець, який дістає з-за вуха й з рота кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, такий самий незвичайний капелюх і чарівні дзеркала. А які чудові іграшки! Лялька, що плаче, як жива: «Яйце є — яйця нема», коник-гойдалка, стійкі олов’яні солдатики, чарівні поїзди, що рухалися без пари й пружини. Це неповторний світ дитинства, світ незабутньої чарівної казки, у яку веде нас письменник.
Герберт Веллс якось зазначив: «Має право називатися справжнім письменником лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий».
Письменник має рацію. Своїм прекрасним оповіданням «Чарівна крамниця» він вчить нас бути людяними, безпосередніми, любити й шанувати людей, бачити й розуміти прекрасне в людях і навколишньому світі. Нарешті, вірити в диво, мріяти, сподіватися, що світ стане добрішим, досконалішим, прекраснішим, гуманнішим!
І хоч світ дитинства дуже швидкоплинний, проте він стає нам духовною опорою у подальшому житті. Я переконалася в цьому, читаючи оповідання «Чарівна крамниця».
Перегорнуто останню сторінку. Закрито книжку. Але на цьому не закінчується моє знайомство з письменником.
Світ фантастики, пригод я ще буду відкривати для себе в багатьох його чудових творах. Зустріч з моїм улюбленим письменником — для мене завжди радість і свято.
Объяснение:
Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю.
З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині»