Компроміс є завжди.Частіше ми брешимо найріднішим та найкоханішим нам людям,не думаючи до яких наслідків вона може привиести.Зараз,в сучасному світі брехня переважає більше ,ніж правда,тому деякі із нас не думають про наслідки.Діємо за принципом:"Бачу ціль, йду до неї",отже ми готові любою ціною йти до своєї мети.Хочу розглянути цікаву цитату:"Справжні слова не бувають приємні,приємні слова не бувають павдиві(Лао Цзи)".Люди ,які говорять вам лише те що ви хотіли б чути ,заздалегіть брешуть.
Добро та зло,напевне ми вже знаємо ,що добро перемагае зло,але "Чи завжди це так ?",в повчальних казках,дійсно перемагає добро,а в житті частіше зло.Звісно справедливість є і вона повсюду,але не завжди така яку б хотілося нам мати та в деяких ситуаціях можно поступитися злу,а потім добру,можна звісно і навпаки.Чим більше робиш добра,тим щасливіше жити будеш.
З написаного можна зробити деякий висновок,будь тим ким ти є не йди за злом,адже його в сучасності більше.Будь правдивим та добрим і твої добрі справи повернуться тобі!
Объяснение:
Славко Беркута – головний позитивний персонаж повісті "Шпага Славка Беркути", Ніни Бічуя. Образ-персонаж розкривається упродовж твору, автор схвалює наполегливість Славка, його волю до життя, вміння кидати виклик хворобі і перемагати її. Його характеристика складається з наступних засібів створення образу:
Зовнішній вигляд: звичайний, пересічний семикласник, худорлявий, підтягнутий, середнього зросту із поглядом.
Становище в соціумі: добросовісно навчається в школі, щирий товариш, відвертий і вірний у дружбі, поважає вчителів, вдячний син, батьки приділяють належну увагу його вихованню. Оточення впливає на героя позитивно.
Внутрішній світ, коло інтересів: цікавиться спелеологією, науковими відкриттями, любить читати, досліджувати; найкращий у львівській команді фехтувальник.
Ставлення до інших героїв: любить і поважає батьків, авторитетними для нього є вчитель географії та тренер; Славко симпатизує Лілі, знаходить спільну мову зі Стефком; стосунки з однокласниками будує на принципах взаєморозуміння і взаємоповаги. Конфліктує з Юльком, бо той дуже зверхній, самовпевнений, заздрісний.
Дії і вчинки заслуговують на повагу: у 8-річному віці переміг хворобу ніг, згодом став фехтувальником; допомагає батькам, співчуває мамі,виховує в собі почуття відповідальності, як у батька; дружить з Лілі; здатний на самопожертву (у 5 класі піддався на змаганнях Юлькові, щоб той став чемпіоном із шахів), любить природу.
Мова: відображає внутрішній світ, хлопець уміє послідовно викладати думки, має великий словниковий запас; проте ніколи не виправдовується, коли його звинувачують у тому, чого він не робив. Замовчує власну правду.
Завдяки цьому Славко Беркута має у свойому характери осмислення важливості моральних чеснот у житті людини, дружби та підтримки батьків. Чесність, лицарство, відвага, наполегливість, гідність, вірність, самоствердження, самореалізація.
історичні пісні — це твори героїчного епосу, які розпові про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім'ям. в історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов'язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення. героїко-патріотичним характером народні історичні пісні близькі до дум, але в них йдеться переважно про конкретні історичні події і явища, про історичних осіб, які виступають під своїм власним ім'ям (хмельницький, кривоніс, нечай, довбуш, кармалюк тощо). на відміну від дум пісні мають чітку строфічну (куплетну) ритмомелодичну будову, правильне римування. елементи епосу і лірики в історичних піснях поєднуються то з перевагою розповідного начала, то ліричного. епічність зближує історичні пісні з думами.
виконуються історичні пісні і соло, і хором.
історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум. у формальному відношенні її характеризують такі риси: куплетна побудова; рими, віршовані розміри, властиві українським пісням.
українські історичні пісні виникли в xv ст. у них широко використані поетичні традиції героїчного епосу київської русі та ліричної пісні.
історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. до кращих належать такі з них: «зажурилась україна, що нічим прожити», «гей, не дивуйтесь, добрії люди», «чи не той то хміль».
так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в україні xv століття («дунаю, дунаю, чому смутен течеш», «за річкою вогні горять», «ой, морозе, морозенку» тощо). не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас 3 уславленими історичними особами, героями: максимом кривоносом, іваном богуном, данилом нечаєм та іншими. але з особливою любов'ю і повагою створили невідомі автори образ богдана хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років:
чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?
гей, той то хмельницький, що з ляхами б'ється.
гей, поїхав хмельницький і к жовтому броду,
гей, не один лях лежить головою в воду.
суть подій в історичних піснях висвітлюється з точки зору народних мас. народні маси в піснях по-своєму оцінювали відомих в історії осіб, славили подвиги кращих синів народу у боротьбі проти всякого гніту, за вільне, щасливе життя, опоетизовували їх віддане служіння батьківщині.
спільним для всіх історичних пісень, по-перше, є те, що ідейно-тематичний зміст їх більше, ніж інших жанрів народної поезії, збагачується відображенням історичних подій, фактів, явищ і процесів, по-друге, те, що основу їх змісту становить багатовікова героїчна боротьба народу за незалежність батьківщини, за звільнення від соціального і національного гноблення.
нев'януча краса української пісні
із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.
"українська народна пісня, - писав м. стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями "
доля української пісні сумна і велична. незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "найкращі пісні україни" михайло шевченко: "вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух! "
народна пісня - це насамперед історія україни та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не людину і в найтяжчі часи.
минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. а народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.