Як антипко заважав наталочці? Він кинув її у колодязь Як Машка Наталочку? Вона засвітила фарами.Що казала мама коли вони переконували покупця? Вона казала про куб княгині Ольги Що казав тато коли вони переконували покупця? Що їх покарають законом Що казала Наталочка? Навіщо антипко туди приїхав? Щоб настроювати покупця та продавця на злочин. Куди діли шаблю коли вони її врятували? Її повезли в театр.Чому машину звуть Машка? тому що одного разу мама сказала коли мотор не заводився вона сказала нуно Машка не брикайся.Як відреагували родичі коли тато привіз машку?Мама казала що це старе одоробло Наталочка казала що це чудова машина.що показував привид коли вони прийшли до сусіда? Він показував битву і шаблю
гуцули — оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психологією. глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.у повісті гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі
вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.здавна дотримувалися гуцули і народних звичаїв. наприклад, трембіта збирала горян і на похорон, і на весілля. а за давнім звичаєм, на похороні, біля труни небіжчика, його родичі танцювали і співали пісень, бо вважали,
що проводжають людину в інший, кращий світ.
властиве було також гуцулам почуття прекрасного. вони мали добре розвинені чудові естетичні смаки. досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними: вишиті рушники чи сорочки з незвичайними мережками і візерунками, майстерно і зі смаком
оздоблені криниці, чудові іграшки та різні предмети побуту, вироблені з дерева і розписані яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий національний одяг. а любов до музики, коломийок, які гуцула все його життя! здається, у цьому співучому краї, серед квітучих полонин, співають всі — від сивого
шумливого черемоша до старої гуцулки. добре вміє фати на флоярі іванко. складає й співає пісень і марічка своєму іванкові. вони з'являються в неї ніби самі по собі.і ще одна дуже важлива риса характеру гуцулів. вони народ гордий: захищати гідність роду, честь родини наказує їм голос предків.гуцули
— справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. деякі люди розуміли світ духів, уміли ворожити, вірили в силу слова, в чародіїв, що бурю, град, громи. тому в повісті невипадково живуть і нявки, і чугайстер, і градовик юра, і відьма хима. демонологія в повісті — це
світосприйняття гуцула.
Головна думка повісті видатного українського письменника І. Франка «Захар Беркут», на мій погляд, така: сила народу полягає в згуртованості, єдності і відданості своїй Батьківщині.
У цьому творі письменник докладно розкрив умови життя тогочасних тухольців, їх побут, знання, головні риси характеру цих людей. Живучи серед неприступних гір і лісу, вони вели безперестанну боротьбу з природою. Ця боротьба породжувала у людей кмітливість, виховувала сміливість, гартувала волю, потребувала взаємодо дружніх дій. Усі джерела добробуту на той час були суспільними, спільною власністю були ліси, земля і засоби виробництва. Тому «мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе і суддею, і впорядником у всьому…».
Жити заради громади, працювати для неї і боротися за її добробут вважалося най почесним обов’язком. Єдині тухольці були і в боротьбі з ворогом, причому думали вони не тільки про себе, а й про сусідні села, коли тим загрожувала небезпека. «А випустивши вас із сеї долини, ми випустимо згубу на ті сусідні, з нами сполучені громади … Обов’язок наш витривати на своїм становищі до остатньої хвилини, – і так ми зробимо», – казав головний герой повісті і голова тухольскої громади Захар Беркут. Навіть у своїй промові перед смертю він намагається ще раз довести тухольцям, що їхній добробут і їхня сила полягають в згоді та єдності: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
Не менш глибоко в повісті «Захар Беркут» опоетизована і сила згуртованості, сила народу, здатна подолати будь-якого ворога і найбільші у житті труднощі. Тухольська громада і громади інших сіл мали постійний зв’язок між собою, навіть збудували дорогу між селами, пробивши стежки через гірські скелі. Спільно вони вели і боротьбу проти монгольської навали. Письменник у своєму творі яскраво відображає груповий образ молоді, яка прийшла на до тухольцям у цій боротьбі: «Хлоп в хлопа, мов рослі явори, стали всі три відділи довгими рядами перед зібраною громадою і уклонили хоругви на знак привітання. Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що на їх оружжя покладено велике діло». Тухольці були згуртовані, коли збиралося до важливого бою с загарбниками рідної землі. Коли вони готувалися до нападу, до роботи «спішила вся тухольська громада. Молодці несли на плечах довгі, і;рубі ялиці й драбини, дівчата величезні вінці з листя і смерекового галуззя, старші несли довгі збитки шнурів і линвів».
Сам Захар Беркут багато мандрував і набрався великою життєвої мудрості. Заради громади він прагнув «віддати ціле своє життя на поправу і скріплення добрих громадських порядків у своїй рідній Тухольщині». Захар бере активну участь у житті своєї громади навіть у похилому віці, він допомагає селянам, ділиться з ними своїми лікарськими знаннями і досвідом у інших справах. Перед смертю Захару вдається побачити перемогу тієї справи, заради якої він поклав своє життя. Свідчить про відданість Захара Беркута цій справі яскравий епізод, в якому йде мова про його готовність заради перемоги над ворогом пожертвувати навіть своїм сином: «Нехай радше гине мій син, ніж задля цього має піти хоч один ворог нашого краю!».
Повість І. Франка «Захар Беркут» я вважаю поетичним гімном пройнятого єдиним прагненням, згуртованого колективу людей, який здатний перемогти найсильнішого ворога і подолати найбільші труднощі. Своїм твором письменник закликає український народ до об’єднання прагнень до кращого майбутнього і єдності. І. Франко сповнений щирої віри в силу свого народу, який колись все одно доб’ється свободи, незалежності і кращого життя. «Щаслив, кому судилось жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного», підтверджує це І. Франко «золотими словами» Захара Беркута.