Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.
Художні засоби. 1. Порівняння. «Мені так любо, любо стало, неначе в Бога» . (Це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі). 2. Епітети: 1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією. 2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю. 3. Метафори: «Рай палило» — знищило спокій, радість, щастя; «село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти; «небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви. Синонімічна відмінність слів «гріло і пекло» : Гріло — радісно, добре, мило..., пекло — боліло.
