У кожного народу є власні майстри слова, що стали символами нації. Для українців це Тарас Григорович Шевченко, для росіян – Олександр Сергійович Пушкін, для англійців – Вільям Шекспір, для німців – Йоганн Вольфганг Гете. Цей перелік можна продовжувати безкінечно. У творчому доробку кожного з цих митців є багато геніальних творів, віршів чи прози, які вважаються перлинами літератури. І не лише літератури окремого народу, а й загальносвітової. Саме тому кожна нація пишається своїми поетами та письменниками.
Література – це сукупність творів, написаних різними поетами та письменниками, у різних країнах та різними мовами. Митці порушують безліч цікавих та актуальних питань у своїх романах, оповіданнях та віршах. Деякі з них стосуються лише певного народу. Наприклад, визвольна боротьба за незалежність чи тема кріпацтва в Україні, про які ми можемо прочитати у геніальних поезіях Тараса Григоровича Шевченка. А деякі проблеми будуть актуальні для усіх націй, тому їх називають загальнолюдськими. Найчастіше це філософські проблеми пошуку сенсу життя або тема кохання, яка буде актуальною у всі часи і в усіх народів. Для того, щоб твори певного письменника чи поета стали зрозумілими для представників інших країн, їх перекладають на різні мови. Саме завдяки талановитим перекладачам ми зараз можемо читати українською мовою дуже багато творів світової літератури, починаючи від «Одіссеї» Гомера і закінчуючи сучасними книжками, як наприклад, історії про Гаррі Поттера від Джоан Роулінг. Так само іноземці можуть читати англійською, німецькою та іншими мовами твори українських письменників та поетів: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного тощо.
Все це і є література. За шкільною програмою ми знайомимося з найвидатнішими зразками української та зарубіжної літератури. Ми вчимося аналізувати зміст творів, характеризуємо персонажів, визначаємо проблематику. Перед нами постають картини з життя та побуту різних людей, представників різних професій та різних народів.
Знайомлячись з літературою інших народів, ми розширюємо власний світогляд. А пізнаючи світ української літератури, ми вчимося цінувати надбання власного народу. Ми пишаємося мудрість й талантом наших майстрів пера. Саме тому дуже важливо вивчати літературу не лише свого народу, а й інших. Як писав Тарас Шевченко: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Фольклор – це початковий етап становлення української літератури, невід’ємна її частина. Коли я була маленька, бабуся любила розповідати мені народні казки, які їй колись розповідала її бабуся. Це так чудово, що між людьми існує зв’язок, на яку не може впливати час! Звичайно, щось забувається, дуже багато вже втрачено. Але я вважаю, що ще не пізно зробити спробу зберегти те, що залишилося в народній пам’яті. Люди, які збирають і записують усну народну творчість, роблять величезний внесок в історію й літературу. У фольклорі відбито багато історичних подій, їхнє народне бачення й відношення до них. Якщо ми втратимо й забудемо минуле, то ми не будемо мати майбутнього