1.
Що таке цінності?
Почнемо із загального поняття. Це уявлення, які поділяють і схвалюють більшість людей конкретного суспільства, уявлення про добро, благородство, справедливість і аналогічні категорії. Такі цінності є ідеалом і еталоном для більшості, до них прагнуть, їм намагаються слідувати. Суспільство саме встановлює і змінює їх, і для кожної культури властивий свій набір значущих цінностей.Цінності християнського життя
З промов сучасних християнських авторитетних представників (які, безумовно, спираються на давню традицію) в першу чергу випливає, що всі важливі ідеї виходять від Бога. Він ни є людям моральні закони, знання про те, як можна уникнути страхів, зла, хвороб, як жити в гармонії зі своїм оточенням і - найважливіше - з сім 'єю. Таким чином, саме від нього виходить інформація про єдино вірний, на думку християн іб життя.Для кожного християнина найголовнішою цінністю є Бог у його Триєдиному обличчі. Це означає сприйняття Бога як досконалого Духа. Другою є Біблія - Слово Боже, яка в християнстві є найавторитетнішим джерелом. По суті, кожна свою дію людина повинна звіряти з цим незаперечним джерелом. Третя ж цінність - це Свята Церква, для кожної течії християнства вона своя. Церква в даному випадку розуміється не як храм або спеціальне місце для молитви, а як спільнота людей, що об 'єдналися разом для підтримки один в одному віри в Ісуса Христа. У тому числі тут також важливі і таїнства Церкви, такі як хрещення, вінчання, причастя і деякі інші.Якщо не розбиратися в тонкощах відмінностей різних напрямків у християнстві - православ 'ї, католицизмі, протестантизмі в його різних видах, різного роду сект - то в цілому можна сказати, що у кожного з них є своє розуміння Триєдиного Бога. Безумовно, воно збігається хоча б частково, і в основі своїй є цільним, що не заважає одній конфесії вважати іншу єретичною оманою, яку врятувати і наставити на справжній шлях дуже складно. Тому простіше буде розглянути християнські моральні цінності в контексті найбільш знайомої нам течії - православ 'я.
Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.
Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.
Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.
У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.
П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.
За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.
Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва.
Объяснение:
