Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
У літературному процесі XIX (на співставленні творів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та«Кайдашева сім'я» І. С. Нечуя-Левицького) сторіччя художнє повіствування здійснило еволюцію: його описові форми поступово перейшли у психологічне зображення дійсності, що відбилося на створенні глибоких і колоритних образів. Такі твори ми вже не просто читаємо, захоплюючись сюжетною колізією, а ніби пропускаємо через себе, проживаємо написане автором. Найбільший здобуток, одержаний від цих творів, полягає у тому, що вони збагачують нас своєю мудрістю, життєвим досвідом.
Коли ж сприймаєш твір за сюжетно-композиційною основою, то дуже часто характери героїв залишаються поза увагою, виникає відчуття зорового споглядання за подіями: ніби дивишся на картину, не проникаючи у внутрішній світ персонажів. Описові твори не дають можливості відчути духовний світ героїв, автора, психологічну роль пейзажів; вони майже не спонукають до глибоких власних роздумів.
З цього приводу доречно порівняти твори І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» та П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» У «Кайдашевій сім'ї» йдеться про велику родинно-побутову війну, якій не видно кінця-краю. Автор створив колоритні образи українських селян, майже не вдаючись при цьому до психологічних портретних деталей. Ми лише стежимо за контрастною поведінкою героїв кількох пар: Карпо — Лаврін, Мотря — Мелашка, свекруха — невістки, Лаврін — Омелько. Весь час ми гаємо за перебігом подій в одній родині, які за своїм гротеском нагадують мотиви фольклорних творів, що є, здебільшого, зразками описової форми.
Та вже у «Кайдашевій сім'ї», Нечуй-Левицький подекуди звертає нашу увагу на роздуми над психологічними деталями і мотивація вчинків, і виразний підтекст усихання груші, і виразність рис характерів, і порівняння картин природи із станом душі. Але при тому Нечуй-Левицький залишається все ж таки майстром повістевого літературного творення.
Розповідь Панаса Мирного тяжіє до аналізу ходу подій, у поєднанні зовнішньої драми і внутрішнього світу героя. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» кожний образ — це цілий світ зі своїми таємницями, шуканнями, відкриттями, болями. П. Мирний ставить своїм художнім завданням зображення життя як процесу формування особистості та її взаємодії з оточенням. Письменник намагається відшукати і показати нам причину життєвих колізій у самій людині, у її внутрішньому світі. Через це і образ Чіпки, і Христі, і Галі, й багатьох інших персонажів психологічно вмотивовані та зрозумілі нам. Ми неначе наближаємося до героя, разом із ним пірнаємо у вир його життя, а тому і сам твір сприймаємо гостріше, ближче до серця.
...Дослідники стверджують, що прогрес людства полягає у використанні та вдосконаленні психологічних технологій. Тому можна з великою ймовірністю допустити, що жанр психологічного твору має неосяжну перспективу розвитку.