Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.
Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи — збір урожаю не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людей уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити на рибалку. Але одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Анатолій звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що він сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення. А від мами Анатолій та Данило чули, що Олексієва мама хвора, лежить у лікарні, батько у відрядженні, повернеться не скоро. У Олексія є ще молодший братик, який ходить в дитсадок. А осінь наступає з вранішніми прохолодами, а незабаром почнуться дощі та заморозки. Ми ніби прозріли, що картопля, буряк, морква та інша городина на ділянці Олексія може загинути, бо він не в змозі сам подбати про город, бо йому треба і до мами в лікарню сходити, і братика забрати з дитсадка, і впоратися по господарству. Тоді ми домовилися, що наступного дня зразу після уроків візьмемо дома лопати, відра та мішки і підемо на город Олексія, щоб зібрати урожай, до однокласнику. Так ми і зробили. До нас ще приєдналася мама Петрика, яка давала вказівки, радила. Працювали ми до темряви. Зате вже пізно вечором привезли у двір Олексія багато мішків з картоплею, буряками, морквою та іншою городиною. Допоміг нам це привезти на машині батько Сергія, бо він шофер. Олексій не зрозумів одразу, що діється. Але потім йому стало все ясно. На очах у нього заблищали сльози, але то були сльози радості. Розчулений, він щиро подякував усім нам за до та увагу до його сім’ї.
