М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Напишіть твір-роздум на тему: "лиш боротись-значить жить" (за твором і.франка "захар беркут")

👇
Ответ:
Lilu700
Lilu700
25.12.2020
Лірика Франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.Громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.Ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст:Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту...(«Я буду жити...»)Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!(«Земле, моя всеплодющая мати»)Але Франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного: Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни...(«Не забудь»)Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя... Не дай живому в домовину класться...» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись,-писав Тарас Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:Уперед, хто не хоче конати, Статись трупом гнилим живучи!(«Уперед»)Згодом ствердження такої думки з'явиться у палких словах Василя Симоненка:Я хочу буть несамовитим, Я хочу в полум'ї згоріть, Щоб не жаліти за прожитим, Димком на світлі не чадіть!(«Я хочу буть несамовитим»)Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда!» Він чує в собі величезну, могутню силу:Против рожна перти, Против хвиль Сміло аж до смерті Хрест важкий нести.(«Semper idem»)Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання: Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою...(«Гімн»)Образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити:Щастя не ждімо, Щастя не де, а в нас!(« Кожевникові») Учись, щоб був ти сильним мужем, Як засвітає день новий!(«Гринь Турчин»)Та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурхливий?..» («Анні П.»).Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку:Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!(«Мойсей»)Та не змирилось із цим вироком серце Франкового героя: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі...Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка:«Лиш боротись значить жить...»
4,7(86 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
STONEISLAND1488
STONEISLAND1488
25.12.2020
Иногда я сомневаюсь в виртуозности водителя. Когда мы, двое очаровательных мужчин, я и приемыш, путешествуем по городу, я сомневаюсь во всем. Я сомневаюсь в том, что цветочные горшки не па а дворняги не кидаются на людей, я сомневаюсь в том, что оборванный в месяце провод телеграфного столба не бьет током, а канализационные люки не проваливаются, открывая кипящую тьму. Мы бережемся всего. Мальчик доверяет мне, разве я вправе его подвести?В том числе я сомневаюсь в виртуозности водителя маршрутки. Но сказать, что я сомневаюсь, мало. Ужас, схожий с предрвотными ощущениями, сводит мои небритые скулы, и руки мои прижимают трехлетнее с цыплячьими косточками тело, и пальцы мои касаются его рук, мочек ушей, лба, я убеждаюсь, что он тёплый, родной, мой, здесь, рядом, на коленях, единственный, неповторимый, смешной, строгий, и он отводит мою руку недовольно — я мешаю ему смотреть, как течет.Мы едем по мосту...
4,4(52 оценок)
Ответ:
vikamorgunova0
vikamorgunova0
25.12.2020

головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке

становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…

для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.

4,8(18 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ