Відповідь: Отже, ось він - перший український науково-фантастичний та утопічний роман! Хоча, я сумніваюся, що цей роман можна однозначно визначити як утопічний або антиутопічний, тому що у різні періоди книга поставала переді мною іншою. Я сміло можу сказати, що "Сонячна машина" - то діамант української літератури. Такий же дорогий для нащадків, такий же багатогранний зі своєю мудрістю.
Спочатку мене трохи лякала кількість сторінок, адже книга досить об"ємна. Також, скажу чесно, перша частина книги якось зовсім не захопила. Але що було далі! Виявилось, що перша частина - то лише вступ, така собі підготовка читача до наступних подій.
Так от, ці наступні події - надзвичайно цікаві! Винниченко створив свій власний світ, перенісши його у Берлін, Німеччину. Спершу ми бачимо цей світ майже таким самим як наш світ у 21 столітті - біржа, фінансові королі, класовість суспільства, хіба що жінки зараз мають більше прав. І все це при тому, що Винниченко писав свій роман у 1922-1924 роках. Тільки через це можна повірити у геніальність цього автора.
Винниченко винайшов свій винахід у книзі - Сонячну машину. Це така панацея від усіх проблем людства, як здається на перший погляд. Це така невелика коробка зі склом з геліонітом, за до якої рослини насичуються сонячною енергією і стають універсальною людською їжею, краще якої на смак не існує. Герої роману борються з капіталістами за свободу сонячній машині і отримують перемогу: у всіх людей є цей казковий виріб і вони всі вільні від тяжких ланцюгів ненависної роботи. Але ось в чому проблема - ніхто нічого тепер не хоче робити, люди перетворюються у тварин, тому що втрачають свою людяність, міста руйнуються, а ця "зараза" вже панує майже на всій планеті...
Що робити? Як так жити? Адже залишились іще люди, які розуміють все - їх мало, але вони є. Дехто здається, а дехто продовжує боротьбу за кращий світ, за щасливе майбутнє для всього людства, адже потрібен тільки поштовх! Але якщо цього поштовху не буде, то людство з роками настільки деградує, що повернеться жити у печери, як первісні люди. Взагалі, вся книга пронизана такими переживаннями, що на цьому моменті я, разом із героями, відчувала їх розчарування та зневіру у можливість все налагодити. І до останньої миті я сумнівалася, вдасться їм це чи ні? Так само довго я думала над ідеєю Сонячної машини - це ння чи смертельна зараза?
Також не треба забувати, що всі події твору описані на фоні життя головних героїв - їх багато, але найголовнішими, найважливішими, для мене були принцеса Еліза та Рудольф Штор. Ці проблеми класовості постійно змішували мене переживати за їхнє палке кохання, адже вони обидва - такі вперті, так чи зможе хтось зробити крок на зустріч іншому заради безмежного щастя? Це питання хвилювало мене на рівні з питанням чи буде щасливий кінець?
Отже, мій висновок: читайте, панове! Дуже цікава книга з почуттями, роздумами, мріями та коханням.
Радянські дослідники, розвиваючи думки І. Франка, відзначають ще й інші особливості мистецької манери прозаїка. Так, Н. Крутікова, яка досліджувала творчість І. Нечуя-Левицького в типологічному зі¬ставленні з явищами інших літератур, вважає, що «об'єктивною мане¬рою зображення дійсності, повільним, неквапливим викладом та схиль¬ністю до широкої обсервації і докладного змалювання побуту український письменник подібний до І. Гончарова та І. Тургенева, хоча за типами, обставинами і стилем його твори цілком самобутні.Ця думка дослідниці важлива для вчителя не тільки в теоретичному, а й у методичному плані – вона спонукає використовувати міжпредметні зв'язки як на уроці, так і в позаурочний час, допомагає ви¬значити характер самостійної роботи учнів. Зокрема, школярам можна дати невеликі домашні завдання на зіставлення окремих фрагментів, наприклад, портретних чи пейзажних описів, характеристик образів го¬ловних персонажів з творів названих письменників, щоб показати і спільне, й відмінне в манері майстрів слова в конкретних прийомах реа¬лістичної типізації («Пейзажні картини в повісті «Микола Джеря» і романі «Батьки і діти», «Зображення побуту у творах «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького і «Обломов» І. Гончарова» тощо).
Стаття І. Франка «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)» до вчителеві схарактеризувати громадянські позиції письменника та його світогляд. Безперечно, світогляд автора виявляється насамперед у по¬рушуваній ним проблематиці, в ідейному освітленні відображеної дій¬сності. Як відомо, І. Нечуй-Левицький був людиною прогресивних, де¬мократичних поглядів, письменником-реалістом, який правдиво відтво¬рював характер суспільних відносин у до і пореформений періоди. Водночас, як зауважував І. Франко, письменник «не був публіцистом, не був борцем ані полемістом, не був чоловіком партії, прихильником такої чи іншої політичної доктрини чи програми. В численних суспіль¬них та політичних суперечках, що вихром проходили по Україні, він або не забирав голосу, або коли й забирав, то все якось ізбоку...».
Вважаємо, що без цих оцінок і характеристик, даних великим уче¬ним, який глибоко розумів тенденції суспільного і літературного про¬цесу та до того ж (що теж дуже важливо) був сучасником І. Нечуя-Ле¬вицького, сьогодні вчителеві просто не обійтися. Цей матеріал може бути поданий і на першому уроці, І під час аналізу творчості письмен¬ника або при підведенні підсумків за темою. Він до дев'яти¬класникам виділити з-поміж інших творчу постать письменника, усві¬домити своєрідність його творчої манери.
Матеріал про етапи життєвого шляху письменника є в підручнику, і учні самі його можуть прочитати. Вчитель же має дати новий мате¬ріал, який доповнить, увиразнить портрет письменника, повніше розкриє його як людину, особистість. Тут добре прислужаться Франкові вражен¬ня від зустрічі з І. Нечуєм-Левицьким (1885 р.) у Києві. І. Франко від¬значає різку невідповідність між суспільним, громадянським пафосом творчості письменника і його лагідною вдачею та непримітною зовнішністю. «Читаючи його оповідання, подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії.