Аналіз вірша - Осіння троянда А. А. Фет писав дуже багато віршів про природу, в яких намагався передати свій душевний стан, думки і почуття. Панаса Опанасовича відвідала нещасна любов (до Марії Лазич) і тому, як мені здається, у багатьох віршах простежується туга по ній. Читаючи етостіхотвореніе, відчуваєш деяку смуток на душі, так як описана сумна поздняяосень. Осінь - час спокою, час відходу і прощання, час роздумів. Вона наповнена порожнечею. Складається враження, що за межами осені немає нічого крім вічності. Але в той же час радує те, що єдина троянда не хоче відпускати теплу пору року, тому "віє весною». У назві вірша відображено весь сюжет. Воно адресоване самому прекрасному і божественному квітці-троянді. Обсипав ліс своі'вершіни, Сад оголив своє чоло. На початку вірша автор показує справжню осінь за до уособлення: сад оголив, дихнув вересень. Спочатку Фет висловлює величезну жаль, тому що з настанням осені пропадають яскраві фарби, починаються довгі проливні дощі, кругом вогкість і бруд. Туга. Але потім він ніби випадково зауважує чудове створення-троянду: Але в подиху морозу Між загиблими одна, Лише ти одна, цариця троянда, пахощі і пишна. І тут він розуміє, що життя триває, що квітка буде нагадувати йому про сонячні дні й переносити в майбутнє, ближче до весни. Таким чином, відбувається зміна картин в вірші. Поет вибудовує йому троянду на п'єдестал, називає її царицею, вважає єдиною і неповторною: Лише ти одна, цариця троянда, пахощі і пишна.
Я пам'ятаю той день, коли мені випала нагода познайомитися з дивовижними історіми Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Уже з перших сторінок його "Кайдашевої сім'ї" я зрозумів, що біьш заоплюючих ситуацій та розповідей, мабуть, не зустрічав ніколи. Автору вдається на диво вміло передати атмосеру сімейних стосунків звичайних українців. Мене одразу підкупила чесність Нечуя-Левицького. Завдяки його відвертих показів недосконалих рис простих людей, до книги з'являеться ще більший інтерес. Знаходиться місце і мріям, адже переносячись до світу безтурботних фантазій, уявляєш себе одним із героєв повісті. А після закінчення подорожі до родини Кайдашів, настає час для суму. Усі ці "неідеальні" люди швидко стають рідними. Але, незважаючи на сум, я люблю такі моменти, тому що, напевно, дізнавшись про подальшу долю Кайдашів, інтерес до них був би не таким великим. За всі ті моменти радості та печалі під час знайомства з творами Нечуя-Левицького, я хотів би поставити йому памйятник на головній вулиці свого міста. Але, мабуть, це зовсім не обовйзково, оскільки так ж самі захоплені читачі, як я - уже найкращий б увіковічення. Я впевнений, що "памйятник" Івану Семеновичц буде гордо стояти на цьому світі ще дуже багато тисячоліть та радувати наступні покоління.
Сначала пленница попала в Крым — это обычный путь всех невольниц. Ценный «живой товар» татары не гнали пешком через степь, а под бдительной охраной везли на лошадях, даже не связывая руки, чтобы не попортить веревками нежную девичью кожу. Пораженные красотой полонянки крымчаки решили отправить девушку в Стамбул, надеясь выгодно продать ее на одном из самых больших невольничьих рынков мусульманского Востока.
В столицу султанов прекрасную пленницу отправили на большой фелюке, и продавать ее повез сам хозяин — его имя история не сохранила. По прихоти переменчивой Судьбы в первый же день, когда ордынец вывел пленницу на рынок, она случайно попалась на глаза оказавшемуся там всесильному визирю молодого султана Сулеймана I, благородному Рустем-паше. Турка поразила ослепительная красота девушки, и он решил купить ее, чтобы сделать подарок султану. Не в обиду будь сказано актрисе Сумской, но судя по описаниям в исторических хрониках, ее красота далеко не отражает истинного внешнего облика Лисовской, в которой, вероятно, кроме украинской текла и польская кровь.
