Единственный источник знаний на тот момент
Объяснение:
Особливого розквіту і значення в класичний період досягли театр і драматургія. Пояснюється цей факт самою природою театру та особливостями форм суспільного життя стародавніх греків. Театр у Греції був справжньою школою виховання людини і громадянина, морального формування особистості. Він користувався винятковою любов'ю мас, ставив і вирішував найважливіші актуальні проблеми (зокрема, взаємини особистості й роду, індивіда і держави, людини і природи тощо).
Походження давньогрецького театру безперервно пов'язане з культовими діями, особливо дифірамби на честь бога Діоніса (вмираючого і воскресаючого, покровителя рослинного світу, виноробства та вина). Специфіка культових свят на честь Діоніса визначила і походження назв жанрів античного театру - трагедії і комедії (букв, перекладі термінів "пісня козлів" і "пісня пустотливої натовпу").
сміх-сміхота- епітет
хижий Котюго, - епітет
Бузовір, харциз і катюга! - епітети
Очі в тебе злі, завидющі, - епітети
В тебе зуби і пазурі хижі, - епітети
Жадний, кровожерний, неситий, - епітети
Ні тобі жалю, ні пощади: - метафора
нігті погані - епітет
очі захланні - епітет
Та не був наш кіт страхопудом, - метафора
жахи мені невимовні! - епітет
Аж три короби - всі неповні. - метафора
Ви нікчеми всі, боягузи! - епітети
Ви скажіть мені, душі ниці, - епітети
мізерники шилохвості - епітети
Живете з брехні та неправди. - метафора
душі ниці - епітет
винищу підлу зграю - епітет
де той горластий - епітет
Ні душі тобі. - метафора
Пусто й голо. - метафора
сміх то був, сміхота - епітет
«В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його», - саме такими словами звертається до пісні український письменник С.Плачинда, підкреслюючи її багатогранність та значимість для народу. І дійсно, у ті буремні роки пісні лишалися для українців останнім оплотом надії, тим єдиним видом мистецтва, що вони могли собі дозволити, єдиним засобом, яким прості кріпаки могли прокричати свої почуття, донести згадку про свою історію крізь глуху стіну тисячоліть.
«Народна пісня – духовне обличчя нації», - зазначає А.Міцкевич. Наші пісні детально змальовують портрети усіх пригноблених верств населення того часу. Наприклад, у рекрутських піснях, таких як «Без тебе, Олесю», «Вийшов рекрут за ворота», розповідається про переживання новобранців, тугу прощання з рідною домівкою, коханою. А повстанські пісні «Гімн безсмертної батави», «Геть, вороги, з України», «Гей, повстанці українські» та інші описують прагнення людей звільнити свою країну, скинути невільниче ярмо, закликають перестати тремтіти від страху, вийти з тіні та поборотися за свою свободу.
Отже, можна зробити висновок, що українські пісні дуже тісно пов’язані з історією країни, бо саме в них народ відтворював все те, що відбувалося навколо. Та незважаючи на тяжку атмосферу, яка панувала тоді в житті людей, в піснях простежувалась світла смуга надії і втіхи. Як писав І.Драч:
А пісня – це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.