Про творчість Тараса Григоровича Шевченка говорити складно, а розповідати - довго. Складно, тому що Великий Кобзар – найвидатніший український письменник та поет. Довго, тому що за своє відносно коротке життя йому вдалося написати стільки просто неймовірних творів! Я спробую згадати найпопулярніші твори Шевченка та мої найулюбленіші.
По-перше, все розпочалося з «Кобзаря» - збірки творів Шевченка, яка вийшла в світ у 1840 році. Кожен з 40 віршів збірки – справжній шедевр літератури: образи, теми, художні засоби – влучні, цікаві, мелодійні. Мова Кобзаря – вишукана, літературна, але при цьому народна, зрозуміла всім.
«Реве та стогне Дніпр широкий …» - мій найулюбленіший вірш. Завдяки різноманітних словам та приголосним авторові вдається перенести читача на схили української річки, бурхливої, живої. Мимоволі тобі стає страшно – ніби ти воюєш з річкою, яка хоче вийти з берегів.
Неймовірно сильним є твір «Сон» - поету сниться, як він літає над всією Російською імперією та дивиться на несправедливість. Бачить нещасних кріпаків, в’язнів Сибіру, голодну удову, солдатів. Автор описує сучасних йому господарів життя – багатіїв, чиновників, царську родину. За цей правдивий опис тогочасної ситуації Тарас Григорович був відправлений на заслання.
«Стоїть в селі Суботові…» - вірш, де видно авторське ставлення до підписання Березневих статей Б.Хмельницького з Московським царством. Суботів – село, де жив гетьман. На думку Шевченка, після війни з Польщею (1648-1654) Б. Хмельницький підписав угоду з Москвою, визнавши її владу над країною. Практично, від однієї неволі українці перейшли в іншу. «Стоїть в селі Суботові домовина України…»
Загальна творчість великого поета нараховує дуже багато творів, кожен з яких є сильним за темою, красивим за формою.
Сірки переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали тигроловами. Старий Сірко відповідально ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе, щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї. Батько родини підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе, не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину, «по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до праці. Мати у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері доброзичливості, взаємоповаги. Мати родини - вперше постає перед очима Григорія в національному одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…» Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу. Сім’я Сірків керується законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і промисел. Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників, святкування Різдва, Святої вечері тощо. Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина. У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України. І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося, стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі завжди мають щастя».
Оповідь А. Дімарова про «блакитну дитину» починається з притчі про чарівний місток пам’яті. Письменник використовує цю метафору для того, щоб у своєму оповіданні перенестись у власне дитинство. Він опиняється по той бік містка, де знаходяться прожиті письменником роки. «І доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». На жаль, невблаганний час віддаляє автора від нього самого, від тих часів, коли письменник був дитиною. Отже, із дорослого життя А. Дімаров перекидає місток пам’яті у власне дитинство, яке припало на роки Великої Вітчизняної війни і повоєнні роки. Письменник переходить цей місток і знову опиняється у дитинстві – поряд з рідною мамою, улюбленим молодшим братом і найкращими друзями. Статків у родині Толика не було. Мама була вчителькою з невеликою зарплатою. Але у будинку хлопчика була дуже цінна річ – етажерка з зошитами і цікавими книжками. Хлопчик дуже любив читати, він навіть отримав двійку через те, що на уроці математики читав «Тараса Бульбу» і при цьому уявляв себе навіть не сміливим козаком, а середньовічним лицарем. Не зважаючи на небезпеку, Толик разом з хлопцями полюбляв кататися на крижинах, що відкололися. А усі літні канікули хлопчик проводив на річці поряд з селом – він купався, ловив рибу та раків, засмагав на сонці. На мій погляд, люди, які виросли на природі, які провели своє дитинство на берегах чистих і прозорих річок, ніяк не можуть бути злими, похмурими і ворожими до інших. Особливо мене найбільш усього вразив епізод, коли Толик зі своїм нерозлучним приятелем Ваньком вирішив налякати дівчат і узяв до рота жабеня. А коли з’явився завуч, хлопчик випадково проковтнув його. А потім ще довго прислухався до того, чи не стрибає це жабеня у нього в животі. Як то кажуть – і сміх, і гріх. Взагалі, головний герой оповідання А. Дімарова далеко не «блакитна дитина», далеко не янгол. Це досить незвичайний хлопець, у дитячому житті якого було дуже багато веселих і не дуже пригод. Звісно, яким би не був у дитинстві А. Дімаров, він краще за всіх міг зрозуміти свого сина. Адже за бешкетами і розвагами у своєму дитинстві Толик помічав досить важливі у житті речі і вмів їх цінувати. Це і уміння товаришувати так мріяти, і почуття гумору, і відчуття краси природи, і прагнення до справедливості та добра, і відповідальність за слабших і молодши
Про творчість Тараса Григоровича Шевченка говорити складно, а розповідати - довго. Складно, тому що Великий Кобзар – найвидатніший український письменник та поет. Довго, тому що за своє відносно коротке життя йому вдалося написати стільки просто неймовірних творів! Я спробую згадати найпопулярніші твори Шевченка та мої найулюбленіші.
По-перше, все розпочалося з «Кобзаря» - збірки творів Шевченка, яка вийшла в світ у 1840 році. Кожен з 40 віршів збірки – справжній шедевр літератури: образи, теми, художні засоби – влучні, цікаві, мелодійні. Мова Кобзаря – вишукана, літературна, але при цьому народна, зрозуміла всім.
«Реве та стогне Дніпр широкий …» - мій найулюбленіший вірш. Завдяки різноманітних словам та приголосним авторові вдається перенести читача на схили української річки, бурхливої, живої. Мимоволі тобі стає страшно – ніби ти воюєш з річкою, яка хоче вийти з берегів.
Неймовірно сильним є твір «Сон» - поету сниться, як він літає над всією Російською імперією та дивиться на несправедливість. Бачить нещасних кріпаків, в’язнів Сибіру, голодну удову, солдатів. Автор описує сучасних йому господарів життя – багатіїв, чиновників, царську родину. За цей правдивий опис тогочасної ситуації Тарас Григорович був відправлений на заслання.
«Стоїть в селі Суботові…» - вірш, де видно авторське ставлення до підписання Березневих статей Б.Хмельницького з Московським царством. Суботів – село, де жив гетьман. На думку Шевченка, після війни з Польщею (1648-1654) Б. Хмельницький підписав угоду з Москвою, визнавши її владу над країною. Практично, від однієї неволі українці перейшли в іншу. «Стоїть в селі Суботові домовина України…»
Загальна творчість великого поета нараховує дуже багато творів, кожен з яких є сильним за темою, красивим за формою.