М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: "шнель, бидлота, шнель! " вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся , як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці лейпціґа. коли протала земля, фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: "гут… кіндер… гут". а коли німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав фрідріх і гиркав охоронець. місто давно не сердилося на німців, вдови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин та дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау". у фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. і ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок. під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. охоронець замість "шнеляти" простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною. фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху, так що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували. одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову. — бидлота, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка. коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба. осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест… минуло півстоліття. за цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. якось син вирішив повісити на стіні поличку. стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. в рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували: — ви не знаєте, де наш

👇
Ответ:
Kirilloo673
Kirilloo673
01.07.2021

Твір називається "Гер переможений", написаний Любов Пономаренко

4,4(29 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
artik269
artik269
01.07.2021
Мої батьки — дивовижні люди: вони приділяли мені стільки часу і уваги, що я завжди почувалася потрібною, мабуть, саме це відчуття дало мені впевненість в собі, врівноваженість. Навіть коли їхні справи заважали нашому спілкуванню, мої батьки вміли знайти правильні слова, щоб пояснити мені все, і я ніколи не сумнівалася, що мене у родині дуже люблять. Це забезпечувало мені майже постійне відчуття радості, звичайної повсякденної радості пізнання, спілкування, маленьких дитячих відкриттів.
Мої батьки вміють пробачати помилки. За це я їм дуже вдячна: якщо в мене щось не виходить, я впевнена, що мене підтримають та щось порадять, але не засудять. Надмірні лінощі чи недбале ставлення до навчання в нашій родині зовсім не схвалюють, але коли я чогось не змогла, помилилася, не перемогла, я ніколи не боюсь про це розповідати, бо моя помилка — мій крок до самовдосконалення. І звісно, розумні вчаться на чужих помилках, але людей, які вчаться тільки на чужих помилках, не існує — так каже мій батько, підбадьорюючи мене.
Мої батьки навчили мене не брехати. Тим, що завжди довіряли мені. І я так само довіряла їм. Ті моральні принципи, якими я зараз так пишаюсь — чесність, порядність, відчуття відповідальності, повага до інших людей, — усім цим я завдячую своїм батькам. Саме вони показали мені правильний шлях розвитку, яким я рухаюсь дотепер, вже багато в чому самостійно. Найголовніше ж — вони показали мені приклад чесного та гідного життя, сповненого праці і веселощів, творчості та уваги одне до одного.
Якщо чесно, я починала цей твір із наміром написати про проблеми спілкування батьків і дітей, але, щойно почавши, відчула єдину потребу — подякувати. Мабуть, я щаслива людина.
Кожен підліток так чи інакше свариться з батьками, це факт, але головне у цьому — розуміння, наскільки дрібними і несуттєвими є ці конфлікти у порівнянні з тією любов'ю та теплотою, що завжди є між батьками та їхньою дитиною
4,6(62 оценок)
Ответ:
евгения2066
евгения2066
01.07.2021

               Можу до з тіром на тему : Скарб для мене це ...

                  “Для мене скарб це …”

 

  З радістю у душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій я проживаю – я називаю скарбом ? А тому що, я найщасливіша дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї де панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до батьків – це є безцінним скарбом. Я пишаюся і горжуся своїми батьками.

  Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене. Коли мені щось не зрозуміло в домашньому завданні, тато завжди допомагає мені.

  Від матусі я успадковую всі ті добрі і щирі, ніжні риси характеру, які є у моєї мами. Вона змалку привчила мене до чистоти, вона привчила мене прибирати після себе, звісно підмітати, мити підлогу, витирати пил, пилососити, тому що, деякі дівчата в моєму віці цього не вміють або просто ліняться робити це. Потрібно бути самостійним, батьки привчили мене до цього.

  Мої батьки мене привчили до чистоти, самостійності, любові до тварин, щирості та вихованості і це я вважаю своїм скарбом, мої батьки це мій скарб. Завдяки тому що, в нашій сім’ї завжди панує мир і спокій, взаєморозуміння і шана до кожного хто є у нашій сім’ї. Чому я написала що мої батьки, моя сім’я це є скарб, а тому що, я твердо впевнена, де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.

   Я люблю свою родину, свою сім’ю, тому що, це є мій скарб і я буду берегти його, як свою зіницю ока.

4,7(8 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ