Патріотизм - величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм, виховує великих, сильних людей, які здатні пожертвувати життям заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному українському місту, де значна частина населення навіть не знає української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б! Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед. Та не судилося...
Оригінальні міфопоетичні образи у повісті Володимира Дрозда «Ирій» Володимир Дрозд народився і виріс на Поліссі, серед чудової природи. Міфологічні образи були реальністю його життя. Хлопчик вірив, що в чистих, прозорих водах річок живуть русалки, в густих лісових нетрях — лісовики і мавки, людські оселі охороняють домовики. Він прислухався до розповідей поліщуків, вивчає мову не з книг, а з вуст людей. Повість «Ирій» насичена химерними образами, що робить твір веселою, щирою оповіддю про чутливий світ дитячої душі. Хлопчик фантазував над книгами біля пічного віконця, у якому гуготить вогонь. Червонястий промінь каганця вихоплює з пітьми рядочки літер, що обплутують хлопчика і ведуть у казкові світи де інше небо, земля і люди.
Починається вірш зі своєрідної розмови поета з сином про те, що він, підрісши, вирушить у життєву дорогу — з дорогою часто зв’язані зміни в людськім житті. Поет говорить про зустрічі, які чекають на сина на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Все, все може вибирати людина. І шляхи, якими піде. Та завжди з сином будуть «очі материнські і білява хата». Звернемо увагу на епітет «білява хата» — він не тільки передає традиційний білий колір хати, а й наче олюднює її, створює таке враження, неначе йдеться про живу істоту, людину. Шлях, у який виряджає сина поет, сповнений тривог і небезпек. Та сили юнакові, мужності надає рідна земля, любов до неї. Завершується поезія «Лебеді материнства» крилатою фразою, що здається створеною не Симоненком менш як тридцять років тому, а в сиву давнину і самим народом,— стільки в ній геніальної простоти, мудрості, глибини почуття й думки: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
любові до рідного краю. Він, подібно до
любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі
вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм, виховує великих, сильних
людей, які здатні пожертвувати життям
заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в
перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в
безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і
безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу.
Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже
життя народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасному
українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато
людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають
презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає
повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму
починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає
багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а
дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим
вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному
українському місту, де значна частина населення навіть не знає
української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із
різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура
зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких
так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох
українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все
більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б! Тоді, коли
кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе
його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до
країни повели б державу вперед. Та не судилося...