У драмі «Талан» М. Старицький ставить і розв’язує з демократичних позицій низку важливих на той час проблем, зокрема таких, як доля митця в буржуазному суспільстві, ставлення цього суспільства до митця перед народом та боротьба за реалістичні шляхи розвитку мистецтва. Події, змальовані в драмі, відбуваються в добре відомому для Старицького мистецькому світі. Чудово знаючи стан театральних справ на Україні, добре розуміючи велике значення сценічного мистецтва в житті народу, драматург правдиво відтворив важкі умови життя та праці акторів українських театрів. Він показав, що причиною цього було буржуазно-поміщицьке суспільство з його антигуманними законами життя та розтлінною мораллю. Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчих буднів українських акторів. Ця п’єса, як зазначає автор у назві, «Із побиту малоруських акторів». Драматург зображує діяльність прогресивних митців, що прагнуть своєю сценічною працею вірно служити народові. Борючися проти апологетів безідейного мистецтва, мистецтва для розваги, вони захищають основні принципи реалістичного, народного театру, його могутню соціально-виховну роль. Такими є Степан Безродний, Марко Жалівницький, Ганна Кулішевич та інші актори. До належить і молода талановита актриса Марія Лучицька. У театрі Лучицька веде тривалу боротьбу проти сваволі та інтриг з боку бездарної артистки Катерини Квятковської, деспотичного антрепренера трупи Юрія Котенка, продажного репортера газети Аврама Юрковича та інших. Усі вони не тільки заважають творчій праці актриси, але й прискорюють її трагічний кінець. У драмі «Талан» основну увагу драматург зосереджує на всебічному розкритті образу Лучицької, на показі її сценічного та особистого життя. Інші персонажі зображені блідніше: вони власне підпорядковані більш широкому розкриттю образу головної героїні твору. Користуючись великим успіхом на сцені, Лучицька прагне до особистого щастя, не розуміючи того, що воно для неї можливе лише в натхненній творчій праці на користь народу. Трагічна смерть артистки — типове явище у класовому тодішньому суспільстві, панівні кола якого вороже ставились як до справжнього мистецтва, так і до талановитих діячів сцени. Тема «Талан»— зображення життя інтелігенції, театру, життєвого вибору служителів мистецтва.
«енеїда» і. п. котляревського — найвизначніша віха в становленні нової української літератури. перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня національна поема, що своєю появою засвідчила початок нової доби у розвитку українського письменства, була покликана до життя самою дійсністю, породжена довготривалою національно-визвольною боротьбою українського народу, багатовіковим поступом його культури. «енеїду» сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця xviii — початку xix ст. енциклопедією не поважно-героїчною, а гумористично-сатиричною, що відповідало водночас і образному травестійно-бурлескному жанру, і національному характеру українського народу. письменник відходить від вергілія, грунтує свій сюжет на національних явищах, показує цілий період життя, народний побут і вітчизняну історію, безпосередньо гетьманщину. поема котляревського чарує нас барвистим українським колоритом, безліччю ситуацій і образів, узятих із живої дійсності, історичного минулого. дотепи сповнені народної мудрості, вони влучні, чисто «земні», національні. перед нами одна за одною проходять яскраві, широко схоплені, правдиво відтворені картини національного побуту, риси народного світогляду, народного гумору. ось, приміром, як троянець котляревського поводиться після бенкету в дідони: еней на піч забрався спати, зарився в просо, там і ліг; а хто схотів, пішов до хати, а хто в хлівець, а хто під стіг. величезне значення для письменника мали національні джерела, український фольклор, народні перекази, анекдоти, дотепи. сам поет говорив про наполегливе шукання ним саме таких джерел: «піду я до людей і порошу їх розказати, що чули од дідів своїх; я, може, що-небудь прибавлю, переміню і що оставлю, — писну, як од старих » у своїй поемі котляревський широко застосовує прийоми українського народного віршування, творчо використовує різдвяні та великодні вірші, інтермедії та інтерлюдії. тут і багатющі скарби народної поезії пафос козацьких літописів, і традиції «мандрованих дяків», і поетично-філософські настанови г. сковороди з його мужнім відстоюванням прав і гідності «чорного народу», з його огидою до всіляких «трутнів і п'явок».
Розповідь у творі ведеться від імені головного героя - хлопчика михайлика .це сам автор михайло панасович стельмах у дитячі роки. дитинство письменника розповідається у творі "гуси - лебеди летять" . михайло розповідає про своє життя і переживання, про своє ставлення до всього , що він баче навколо , свідком й участником чого доводиться бути йому самому. з великою любов,ю та пошаною герой описує людей , які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати , бабуся з дідусем, дядько себастьян. ці необразовані, бідні люди мали найголовнішу коштовність - великі души й добрі серця.
