Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.
Що підштовхнуло р. л. стівенсона до написання роману «острів скарбів»? сам письменник згадував, що одного разу він спостерігав, як його пасинок ллойд осборн щось малював і креслив. стівенсон теж накреслив карту уявного острова. своїми контурами він нагадував товстого дракона. кинувши погляд на карту, письменник ясно побачив, як серед вигаданих лісів заворушились герої його майбутньої книги. їхні засмаглі обличчя і блискуча зброя з’являлися в найнесподіваніших місцях. вони снували туди і сюди і шукали скарби на кількох квадратних дюймах цупкого паперу.. ким насправді був корабельний кухар? джон сільвер був старим піратом. колись він плавав із капітаном піратів інгледом. потім був із відомим своїми скарбами капітаном флінтом. за словами сільвера, сам флінт боявся його і пишався ним. яку роль у подорожі по скарби відіграла бочка з яблуками? на палубі корабля стояла бочка з яблуками. джим хокінс заліз у неї, щоб дістати останнє яблуко. і випадково він став свідком розмови, з якої дізнався про підступні наміри сільвера. старий пірат зі своїми прибічниками хотіли спочатку знайти скарби флінта, а потім позбутися господаря корабля і його друзів. як повівся капітан смолетт, дізнавшись від джима про підступні наміри сільвера? капітан сказав, що їм треба бути обережними і набратися терпіння, щоб дочекатися слушного моменту. рано чи пізно їм доведеться стати до бою з шайкою. а поки що господареві корабля, його слугам і друзям треба вдавати, ніби їм нічого не відомо про наміри сільвера. а потім вони зненацька нападуть, коли розбійники найменше чекатимуть нападу. чому джим вирішив залишити укріплення ? джим, знайшовши човен бена ганна, вирішив під покровом нічної темряви підпливти до «іспаньоли» і перерізати якірний канат, щоб течія викинула корабель на берег. джим був переконаний, що розбійники збираються вийти в море. таким чином джим хотів відібрати у них корабель. хто такий бен ганн ? як він опинився на острові? бен ганн був на кораблі флінта, коли пірат зарив свій скарб на цьому острові. а три роки тому бен плив на іншому кораблі повз цей самий острів і розповів, команді корабля про те, що тут заховано золото флінта. дванадцять днів шукали моряки скарб, але так нічого і не знайшли. після цього члени команди повернулися на корабель, а бена залишили самого на острові. чому лікар лівсі віддав карту сільверові? лівсі дізнався від бена, що той задовго до прибуття до острова «іспаньоли» викопав і переніс у печеру золото флінта. після цього карта втратила свою цінність. побачивши, що корабель зник, лівсі віддав сільверу карту, впустив його в укріплення і віддав усі припаси, що були там. це дало змогу лівсі і його друзям, не наражаючись на небезпеку, перебратися у печеру бена ганна — якомога далі від малярійних боліт — і бути поруч зі скарбами, перехованими беном.
Образ лукаша в драмі лесі українки реалістичний. і мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. однак лукаш і не такий, як усі. від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. і це відразу відчула й оцінила лісова царівна мавка. але, на жаль, лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «а що воно таке? » — питає він мавку про ті скарби.драматизм образу лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. під впливом обставин в’яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. роздвоєність натури лукаша відбилася і в його мові. спочатку, коли він був під впливом поетичної душі мавки, своєю красою його мова наближалася до мови мавки. звертаючись до коханої, він говорить: «я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти! » з огрубінням характеру грубішає мова лукаша: «ах, дай спокій! не маю часу… мати все гризуть за » — відповідає він мавці. коли ж вона попросила лукаша заграти на сопілці, він каже: «ет, не пора мені тепер грати». до мавки звертається ще й такими словами: «тепер уже почнеться дорікання». та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». мавка тільки сумує, що лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись».за зраду лукаш тяжко карається — лісовик перетворив його на вовкулаку. мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. але надто пізно. він не може повернути втраченої коханої. від образу лукаша невіддільна постать його долі. це загублена доля, яка колись щастя юнака. наче морок по гаю, блукає загублена доля, шукаючи стежки до минулих днів. але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. образ долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.