Відповідь:
1Б. Павлусеві було 15 років
2В. На Запоріжжя пішов брат Петро
3. Щоб знайти свою сестру Ганусю, Павлусь сказав Девлет-гірею, що ніби-то саме його сестра знає, що сталося з сином хана після бою з козаками.
4. Місце зустрічі козаків в степу - Свиридова могила. Цитата " Але всі старші козаки знали, де стоїть Свиридова могила і кожен до неї потрапляв, хоч би й уночі"
5. Коли сотник віддав наказ наступати Павлусь злякався. Цитата " Павлусеві забилося серце, як почув сотників наказ Його напав страх".
6. Коли виявилося, що серед бранців немає Ганусі, Павлусь почав просити брата і батька їхати в Крим визволяти сестру. Але вони йому відмовили, посилаючись на те, що і сестри не виручать, і самі згинуть. Тому Павлусь вирушив на її пошуки до Криму один. Цитата: "Вони відразу догадалися, що завзяте хлоп'я поїхало шукати сестри, а звідти напевно не вернеться, пропаде".
7. Харциз Карим, якого Павлусь зустрів по дорозі в Крим, відібрав у хлопця коня, сідло з золотом, а самого Павлуся продав у рабство крамарам-татарам.
8. За те, що харциз Карим обдурив хлопця, а ще бальше за те, що він зрадив свій народ, свою землю, козаки його засудили до страти і відтяли йому голову.
9. Під час подорожі з крамарами Павлусь змирився з своєю долею, розуміючи, що йому все рівно потрібно потрапити до Криму, а також сподіваючись на те, що татари до йому розшукати сестру. Він наполегливо вивчав татарську мову, допомагав татарам під час подорожі, у тому числі допомагав спілкуватися їм з іншими бранцями.
10. Павлуся від розправи за втечу від татарина Мустафи врятувало, те, що в двір купця прийшов мулла від Девлет-гірея у пошуках будь-кого, хто може знати хоч щось про долю єдиного сина Девлет-гірея. А Павлусь сказав, що йому це відомо, але про це він розкаже лише самому Девлет-гірею.
Пояснення:
З оповіданням «Тореадори з Васюківки» ми нещодавно познайомилися на уроках укр. літ. Воно мені дуже сподобалося, бо це надзвичайно цікава історія, і події, описані автором, мене дуже захопили. Головними героями цього твору є звичайні школярі Ява Рень і Павлуша Загородній, які мешкають у селі Васюківка. Це справжні бешкетники, фантазери і порушники шкільної дисципліни. Але разом з цим – це дуже добрі і чуйні хлопці, які бажають іншим лише добра.
Ява Рень – це відчайдушний енергійний хлопець. Але звідки ж взялося таке незвичайне ім’я – Ява? Так назвав себе сам хлопець, коли йому виповнилося лише півтора роки. Мале пискля хотіло сказати «Я – Ваня», а в нього вийшло лише «Ява». Ось і причепилося до хлопця, як реп’ях до собачого хвоста, оте «Ява». Справжнім ім’ям хлопця майже ніхто у селі не називав.
У Яви було скуйовджене руде волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Хлопець цей надзвичайно відчайдушний і енергійний, зазвичай він і стає ініціатором різноманітних вигадок і бешкетів, у яких завжди приймає участь і його ліпший товариш Павлуша. Ява то вигадує про метро під Васюківкою, то влаштовує бій биків, то організовує шкільний театр. Незважаючи на всі бешкети Яви, цей хлопець здатний і на серйозні вчинки. Наприклад, коли йому знадобилося перездавати екзамен, він знайшов в собі сили все літо готуватися до перездачі, ховаючись на вигаданому ним самим острові і вважаючи себе «Робінзоном Кукурузо».
Ява завжди має благородні наміри, але через брак знань і досвіду, нажаль, разом із своїм товаришем Павлушею іноді потрапляє у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи свої вчинки, прагнуть усвідомити зроблені помилки і намагаються їх не повторювати в майбутньому, але відразу ж вигадують нову «авантюру». Тому нам цікаво довідатися і про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, і про зйомки в кіно, і про до під час рятування Васюківки від стихійного лиха, і про викриття місцевих «шпигунів».
Мені добре зрозумілі бажання і наміри Яви, адже він мій ровесник. Думаю, головне, що доводить нам Ява – це те, що дружба – велика сила, що поруч важливо мати відданого і вірного товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, який не зрадить і завжди до в скрутній ситуації. Я впевнена, що «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка – одна з найкращих книжок, тому я усім раджу її прочитати.
Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.
Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.
Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.