Головна мета Борулі — добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п’єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про «гражданську службу». Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: «От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.»
Комізм ситуації в тому, що Мартин – людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана «попросили» з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля – Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює «дворянські» попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : «Горять червоно, як кров дворянська, горять!…О-о-о!… Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!… Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)»
Поряд з наївним Мартином драматург змальовує хижака Трандальова. Це – людина без певної професії, якій чужі поняття порядності та гідності. Він прижився біля такого, як дворянин Красовський, і одночасно веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Цей тип — продовження суспільної системи.
Образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї.
В своєму творі Карпенко-Карий стверджує принципи правди, простоти та любові до свого народу. Сміх у п’єсі не нищівний, а аналітичний та співчутливий. Описані події по суті трагічні,проте подані у комічній формі.
Дуже часто, спілкуючись з людьми, ми квапимося зі своїми висновками щодо них. Зверхнє ставлення до людей та неспроможність розібратись у тому, хто що собою представляє, може обернутись поганими наслідками для нас самих. Часом ми сприймаємо зовнішній фасад за справжню суть людини, та одразу вішаємо свій ярлик, так до кінця не розібравшись, ким насправді вона є. Звідси – закономірне розчарування, навіть почуття, що тебе зрадили, тощо при подальшій взаємодії. Звідси й те, що ми часто відштовхуємо людей, зовні непривабливих та багатих душею. А найгірше, що й самі починаємо перейматися лише тим, як виглядаємо зовні, замість того щоб по-справжньому вдосконалюватися.
Як показує життя, треба дивитись глибше та намагатись утриматись від оцінки людини, не пізнавши її краще. Не дарма кажуть, що людина пізнається за вчинками, а не словами та образом, що вона намагається створити для оточуючих. Досить згадати панночку з повісті «Інститутка» Марка Вовчка. При першій зустрічі вона вразила дівчат-кріпачок своєю красою, та потім виявилася жорстокою та недалекою людиною.
Ще один яскравий приклад – політики. Людина справляє позитивне враження на свій електорат «правильними» словами та ретельно створеним іміджем, над яким працюють десятки політологів-піарщиків. Але якщо простежити її реальні дії, що можна легко встановити, ким насправді є політик та які цілі переслідує. На превеликий жаль, багато людей не можуть (або просто не бажають?)розібратись у суті справи. Звідси – тисячі «принижених» та «ошуканих» виборців.
Особисте невігластво та лінь є основними проблемами при спілкуванні та взагалі взаємодії між людьми. Таким чином, небажання зробити простий аналіз призводять до катастрофічних наслідків не тільки на особистісному, а також на суспільному рівнях. Можна скільки завгодно перекладати відповідальність на інших, але насправді, десь у глибині душі ми розуміємо, що самі ускладнюємо своє життя, пускаючи в нього «порожніх» та непотрібних людей, які пускають пил в очі, насправді маючи гнилу душу.
Можливість робити висновок щодо конкретної людини, завжди пам’ятати, що саме її вчинки вказують на суть особистості, що дешева «мішура» легко зникає, як тільки наступає критичний момент – саме ці критерії допомагають залишити в своєму оточенні та громадському житті найбільш гідних та зрілих людей, які спроможні зробити наш світ кращим.