Нещодавно я прочитав(ла) твір О. Довженка "Ніч перед боєм". Спочатку мені було складно зрозуміти, які емоції викликав у мене цей твір. Але згодом перечитавши його зміг(огла) розрізнити подив і трохи сум у середині себе. Подив викликало у мене відношення двух дідусів-перевізників, а сум поведінка солдатів. По-перше дідусі відчайдушно соромилися хлопців і це було трохи дивно. Ці двоє вдавали наче молодих солдатів не було з ними у човні, але при цьому дали їм шанс вибратися навіть ціною своєї смерті. Оскільки вкінці загарбники потонули разом з дідами поки перепливали озеро, звісно по вині цих двох. По-друге мене засмутило те, що солдати просто втекли і те, що вони намагалися знайти собі виправдання. Адже все, що казали діди правда. Також мене здивував і трошки ощасливив кінець твору ніч перед боєм. Один з молодих солдатів був знайомий з дідом і він був у групі з головним героєм твору. Розповідаючи так зрадів коли довідався про це, що навіть мені стало радісно. Але несподіванкою стала смерть двух сивих героїв. Та попри це цей твір я надовго запам'ятаю.
Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.
Справжня сім’я — це не тільки кровна спорідненість, а, насамперед, взаєморозуміння, любов, повага, підтримка, уміння піклуватися один про одного, здатність на самопожертву. Саме такою є родина Клима Джури.
Стосунки між Климом та бабусею добрі і довірливі. Онук цінує бабусю за її доброту, за смачні пиріжки, за захоплення квітами, допомагає їй, але вважає її звичайною скромною людиною. Хлопчик також дуже любить своїх батьків, розуміє їхнє захоплення археологією й те, що їм рідко доводиться бути разом.
ответить: Не знаю що вийде але тримай.
Нещодавно я прочитав(ла) твір О. Довженка "Ніч перед боєм". Спочатку мені було складно зрозуміти, які емоції викликав у мене цей твір. Але згодом перечитавши його зміг(огла) розрізнити подив і трохи сум у середині себе. Подив викликало у мене відношення двух дідусів-перевізників, а сум поведінка солдатів. По-перше дідусі відчайдушно соромилися хлопців і це було трохи дивно. Ці двоє вдавали наче молодих солдатів не було з ними у човні, але при цьому дали їм шанс вибратися навіть ціною своєї смерті. Оскільки вкінці загарбники потонули разом з дідами поки перепливали озеро, звісно по вині цих двох. По-друге мене засмутило те, що солдати просто втекли і те, що вони намагалися знайти собі виправдання. Адже все, що казали діди правда. Також мене здивував і трошки ощасливив кінець твору ніч перед боєм. Один з молодих солдатів був знайомий з дідом і він був у групі з головним героєм твору. Розповідаючи так зрадів коли довідався про це, що навіть мені стало радісно. Але несподіванкою стала смерть двух сивих героїв. Та попри це цей твір я надовго запам'ятаю.